Розділ 13

- Це що виходить? Що ти зустрічаєшся з Левицьким? - просто пищить Буруля, коли я їй розповіла, про свої вчорашні пригоди. 

- Взагалі то, це тільки гра в кохання - серйозно кажу - Ми просто допоможемо один одному ось і все - пояснюю подрузі. 

- Яка різниця, але всі будуть думати, що ви разом. І помирати від заздрощів - примушуючи очі каже дівчина. Від почутого я просто важко зітхаю - Ти щось не дуже рада виглядаєш! - згодом додає подруга, розглядаючи моє обличчя. 

- Я до кінця, не можу зрозуміти, чи вчинила правильно. - якось розгублено відповідаю дивлячись на Бурулю і намагаючись знайти там підтримку. 

- Не розумію, чому ти сумніваєшся? Ти допоможеш йому, він допоможе тобі, і всі будуть у виграші. 

- Не знаю, ти бачила з ким він тусується? Мені здається, що вони мене просто заклюють... - пряснюю, потираючи обличчя руками. 

- Настя, ти нічим не гірша за них. Тим більше ти будеш з Максом, а він тебе в обіду не дасть. - заспокоїла подруга і взявши бутерброд смачно почала їсти. 

А й справді, чого я переймаюся? В будь-якому випадку я і сама можу за себе постояти. Стараюся заспокоїти себе.
- Може ти й права. Просто це все якось не очікувано, і я трохи розгублена.

- А я про що. Може і мене познайомиш з якимось симпатичним другом - підморгує дівчина, тим самим викликаючи у мене посмішку. 

- Ти смішна - кажу, відписаючи трохи чаю.

- А що? Може мені пощастить. Розумієш, всі його дружки - накачані, симпатичні і високі, що не мало важливо. А то мені самі гноми попадаються - трохи засмучено каже дівчина. 

- Наталя, я б дуже сильно хотіла, щоб так і було. Але ці хлопці, в сторону на таких дівчат як ми, навіть не дивлячись.

- Але ж Левицький поглянув..

- Припини, він це робить не зі своєї симпатії. Так просто сталося. При інших обставинах він навіть би не знав про моє існування. 

- Ну, після такої зустрічі, біля дверей універу, не знаю чи взагалі хтось би зміг тебе забути. - каже Буруля і ми голосно прчинаємо сміятися. 

Сьогодні субота і дівчата поїхали додому, Буруля ж, залишилася підтримати мене, та і з усіх нас їй додому найдальше їхати, тому вона часто залишається в гуртожитку. Тому ми сьогодні добре виспалися і вже смачно поснідали. Пізніше взялися за прибирання, сходили в магазин за продуктами і я  пішла до ванної, а подруга взялася за приготування їжі. 

- Ти вже визначилася в чому підеш? - запитала дівчина, коли я вже сушила голову.

- Ще ні, зараз візьмуся за примірку - я переміряла декілька суконь і зупинила свій вибір на чорному платті з мережевом і невеликим рукавом. 

- Вау, ти дуже круто виглядаєш - підтримала мій вибір Буруля - Давай допоможу з волоссям. 

Я завжди казала, що подруга вибрала не ту професію. Якщо навчання на бухгалтера, давалося їй важко, то з волоссям їй вдавалося витворяти такі чудеса, що здавалося ніби ти, щойно з салону вийшла. 

Сьогодні Наталя зробила мені легкі локони, які просто прибавляли волоссю об'єму. Це виглядало природно і невимушено. Я нанесла легкий макіяж, роблячи акцент на своїх зелених очах та легко підмалювала губи, помадою кольору спілої вишні. Мені не хотілося виглядати як штучна лялька або сильно відрізнятися від свого повсякденно життя. Та все ж, мушу визнати, що виглядала я доволі непогано. Взула я чорні туфлі на високому каблуці, зверху накинула бордове пальто. 

- Ти виглядаєш просто шикарно? - похвалила мій образ Буруля. 

- Дякую - відповідаю дивлячись у дзеркало. 

- Ти до речі як добиратися будеш? Це ж через ціле місто їхати!

- Макс сказав, що забере мене. Я звичайно пропонувала зустрітися біля клубу, та він наполягав. Тому чекаю на нього - швидко пояснюю.

- Ого, справді? Це так мило! - каже подруга і підморгує мені. 

- Буруля, не накручуй.. - мене перериває сигнал телефону. Смс від Макса. 

" Привіт, чекаю на тебе в низу"

- Все мені пора - швидко кажу, беручи сумочку та подарунок. 

- Гарно погуляти! - бажає подруга.

- Дякую. Не сумуй тут без мене - я востаннє кидаю погляд в дзеркало і виходжу з кімнати.

Коли я вийшла на двір, там була на диво гарна вечірня погода, зараз мені захотілося просто погуляти по нічному місту й подихати свіжим повітрям. Насправді я не дуже люблю, великі натовпи людей, та на жаль плани на сьогоднішній вечір в мене інші. 

Машину Макса я помітила відразу, хлопець стояв біля неї обпершись на капот, переглядаючи щось у своєму телефоні. Він був одягнутий в стильну світлу сорочку, чорні штани та кроси. Мушу визнати, що він до дідька симпатичний та харизматичний хлопець. Впевнена, що таке враження він справить не тільки на мене.

- Привіт - я вітаюся першою, підходячи ближче. 

- Привіт, сідай в машину....  - каже хлопець відриваючись від телефону, на секунду його погляд завис на мені, від чого мені стало ніяково - До речі,  класно виглядаєш! 

- Дякую - від слів хлопця, моє обличчя залилось краскою, і щоб він цього не помітив, я поспішила до машини. 

- Сьогодні, жахливі пробки, не думаю що ми приїдемо вчасно - каже хлопець, не відриваючи погляд від дороги. Ми вже двадцять хвилин стоїмо в пробці, а ще навіть половини дороги не проїхали.

- Нічого страшного якщо запізнимося. - спокійно кажу виглядаючи у вікно. 

- Так може, користуючись моментом, ти розкажеш щось про своїх друзів які будуть присутні на святі.. - пропонує хлопець і думаю це хороша ідея, тому глибоко вдихнувши починаю короткий гід про своїх друзів. 

- Нашу іменинницю звати Іра - це одна з моїх найкращих подруг, ми дружимо ще зі школи, у неї є хлопець Діма. Також буде, ще одна моя подруга Софія з хлопцем Славіком. Сергій - наш друг, та ще одна пара - згадавши про останніх настрій чомусь одразу зник.

- Підозрюю, що пару ми будемо зображати для друга Сергія? - з іронією запитує хлопець, на що я лише коротко хмикаю. По правді я сама не знаю для чого покликала Левицького з собою. Хоча, знаю! Просто хочу показати Марку та Яні, що у мене теж все добре. Також розумію, що Макс повинен знати, для кого ця вистава. Ось тільки як це тепер пояснити хлопцю?