Розділ 12

МАКСИМ.
- Ну і, чого сидимо, кого чекаємо? - запитує Свят, сідаючи поряд за стіл в їдальні. 

- Думаю, що тепер робити далі? - нехотячи відповідаю. 

- Чувак, я тебе не впізнаю! Завдяки мені, всі знають що ти зустрічаєшся з тою малою. Так? - серйозно розпочинає хлопець. 

- Ну так!

- Значить почни з нею зустрічатися? В чому проблема? Тобі ще жодна дівчина не відмовила?- видає хлопець і задоволений собою починає наминати свій обід. 

А й справді, чого я паруся. Хіба для мене колись було проблемою закадрити дівчину? Піду зараз, запрошу на побачення, а дальше все піде як по маслу. І задоволений своїм планом, відправляюся до сторону за яким сидить дівчина.....

- Вона тебе відшила? Серйозно відшила? - вже в третє, перепитує Свят поки ми йдемо з їдальні - Боже, я її вже люблю! - цей придурок, ще глузує з мене. 

- Закрийся - нервово бурчу на друга. - Чесно кажучи таке зі мною вперше. Ну звичайно були казуси, але щоб так прямо в лоб - 'не трать на мене свій час...'. - Це ще не кінець. Я щось придумаю - впевнено відповідаю я...

Сьогодні в нас фізкультура, і чесно кажучи, я чекав на неї як ніколи. Настя на щастя, теж була та через руку не займалася. Потім мене викликали в деканат і повернувся я вже під кінець пари, звичайно я б міг вже не вертатися на пару, та мені потрібно було поговорити з зеленоокою. Коли я прийшов, моя група вже вся здала норматив по пресу, і оскільки Настя, ще також не здала, нам довелося здавати разом. Я звичайно спочатку не хотів, все ж вважаю, що сили в нас різні і змагатися з дівчиною це якось неправильно. Та яке було моє здивування, коли ми цей норматив здали однаково. Чесно я був шокований, не впевнений, що всі хлопці показали такий результат. Ця дівчина все більше й більше, мене дивує. Після пари я був налаштований знову поговорити з нею, та їй знову вдалося втекти, що не аби як, мене розлютило. 

Хоче цього вона, чи ні, та сьогодні ми все ж поговоримо. Викликаю її з пари та веду в пусту аудиторію, від якої раніше взяв ключі. З трудом та все ж, вона погоджується поговорити. Ну і вже по традиції, вона знову відмовляє та втікає, перед тим гарненько з мене посміявшись.

Чорт, це був ідеальний план, і треба ж було попасти на таку вперту вискочку... Від деяких дівчат скоро сам втікати почну, а за нею бігати ще треба чи що? Нічого, ще не вечір. І я так легко не здамся. Все одно я доб'юся свого. 

НАСТЯ. 

Повертаючись з пари в гуртожиток, мені ніяк не йшли з голови слова Бурулі. Не можу повірити, що Левицький і справді попросив вибачення, та ще й при усій групі. Якщо він вже на таке пішов, то може йому і справді потрібна моя допомога. Блін, я заплуталася. 

- Настя, привіт! - від моїх думок, мене відволік Андрій. О ні, ще його мені як раз бракує, до повного щастя...

- Привіт! - неохоче вітаюся і намагаюся пройшли далі.

- Нам треба поговорити - каже хлопець, затуляючи собою прохід. Та що за день сьогодні такий, хникаю у своїй голові.

- Андрій, я здається ясно сказала при останній зустрічі... - роздратовано починаю пояснювати, та хлопець перебиває мене.

- Настя пробач мені, я був таким ідіотом - говорить хлопець хапаючи мене за руки. Я намагаюся вирватися, та мені це не вдається..

- Руки забрав від неї - чую позаду себе, знайомий голос. А ще через секунду Левицький підходить і самостійно відриває руки Андрія, від мене. 

- Ей, чувак! Ти що собі дозволяєш? - трохи розгублено запитує Андрій. 

- Ще раз побачу, що лізеш до неї, поламаю руки, ясно тобі? - ричить Левицький просто в обличчя мого колишнього. 

- Ти хто взагалі такий? - збентежено запитує хлопець і хоч він далеко не худої статури та все ж мушу визнати, що по габаритах він програє Максу. 

- Ще раз повторюю, щоб я тебе біля своєї дівчини більше не бачив. - роздратовано видає Левицький та обнявши мене за талію весело посміхається. Від таких його дій, я сама була шокована. 

- Дівчини? - повторює Андрій і переводить погляд на мене - Це правда? Це твій хлопець?

Я ж стою шокована, не розуміючи що мені робити далі? Зараз у мене є хороша можливість, раз і назавжди відшити Андрія. А з іншої сторони, мені доведеться погодитися на мега дивну пропозицію Левицького. Розумію, що часу на роздуми в мене нема, тому потрібно приймати рішення зараз. Думай Настя, думай... 

- Так, це правда! - трохи розгублено відповідаю і несміливо беру хлопця за руку. Обличчя якого розпливається у посмішці. 

- Ну якщо, ми уже все вияснили, тоді нам пора - серйозно заявляє хлопець і тягне мене в сторону своєї машини, перед тим кидаючи на кінець Андрію - А ти не забудь, що я тобі сказав, а то я два рази повторяти не люблю!

Ми сідаємо в машину, а Андрій так і залишається стояти на місці, спостерігаючи як ми від'їжджаємо. 

- Нам є про що поговорити, тому пропоную заїхати в якесь кафе або ресторан, ти не проти? - запитує хлопець, коли ми вже від'їхали від гуртожитку. 

- Еее, взагалі то проти. Давай краще посидимо в парку чи ще десь - пропоную інший варіант.

- Добре, як скажеш! - швидко погоджуюся хлопець. 

На виїзді з міста ми зупинилися біля заправки, Макс вийшов з машини і через декілька хвилин повернувся з двома стаканами, і сівши за кермо рушив з місця. Потім ми звернули з дороги і під'їхали до обриву, з якого відкривався нереально красивий краєвид на місто. 

- Виходь із машини - приїхали, мило посміхаючись каже хлопець. Я вийшла з машини та підійшла до обриву, тут все місто було наче на долоні, від такого видовища в мене перехоплювало подих. Підозрюю, що в ночі тут ще красивіше.

- Тут дуже гарно! - кажу не стримуючи емоції. 

- Я люблю сюди приїжджати, подумати, привести думки в порядок - каже хлопець,  а тоді прямує до машини, і уже через декілька секунд  повертається з пледом та стаканчиками з кавою.