Розділ 6

Піднімаючись по сходах вверх, а це на хвилиночку на сьомий поверх. Я згадала що так і не подзвонила фізруку, швидко дістала телефон і розблокувавши його, побачила п'ятнадцять пропущених дзвінків. "Ого, я сьогодні популярна"- подумала про себе. Тільки Буруля дзвонила вісім раз, ще одногрупники, мама, та ще якийсь невідомий номер і звичайно фізрук. Я швидко набрала номер і відзвітувала, що жива та здорова, звичайно він поцікавився чи підвіз мене Макс додому, я чемно все підтвердила та попрощалася. 

В цей момент я якраз зайшла в кімнату, де до мене кинулися схвильовані дівчата. І побачивши мою перев'язану руку відразу завалили питаннями: 'що сталося? як? коли?' - я важко зітхнула, сказала що просто впала та розсікла руку. І пообіцяла все детально розповісти, але після того як трохи посплю і відпочину, зсилаючись на погане самопочуття. Дівчата звичайно відразу погодилися,  за що я їм щиро вдячна. Не гаючи ні хвилини, швидко перевдягаюся та лягаю під ковдру і тільки моя голова доторкнулася подушки, як я провалилася в глибокий сон.

Прокинулася я коли за віком уже було темно. Я оглянула кімнату і в темряві побачила Бурульку, яка сиділа на своєму ліжку і клацала телефоном. Напевно не включала світла, щоб мене не розбудити, подумала я і мимоволі усміхнулася. Я спробувала піднятися та обпершись на руку, від разу ж скрикнула від болю. "Чорт, зовсім забула про рану "- пробурчала собі під ніс. Подруга тут же підскочила з ліжка, увімкнула світло та сіла біля мене. 

- Ти як? Болить? - співчутливо поцікавилася дівчина.

- Жити буду! - криво посміхнулася, потираючи хвору руку. А дівчата де? - запитую оглянувши кімнату і зрозумівши, що когось не вистачає. 

- Пішли на день народження одногрупниці - пояснює подруга, а тоді запитує  - Їсти будеш? 

- Буду! - швидко відповідаю, тільки зараз згадала, що сьогодні ще нічого не їла. - Що у нас сьогодні в меню? - запитую піднімаючись з ліжка.

- Овочеве рагу і грецький салат - гордо відповідає подруга, наповнюючи тарілки стравою. 

- Ти ще не вечеряла? - здивовано запитую, побачивши дві тарілки. 

- Ні. Я тільки нещодавно закінчила з готуванням і вирішила на тебе почекати. Добре що ще не остило! 

За вечерею я почала розповідати про свої сьогодні пригоди, а подруга уважно слухала, і час від часу широко округляла очі.

- Ти справді стукнула його м'ячем по голові? - не могла повірити дівчина. - Ти реально божевільна?

- Він дуже сильно розізлив мене, коли вигнав з поля - виправдовувалася я, на що Наталя тільки закотила очі. 

-Скажи, ти думаєш Левицький спеціально штовхнув цього хлопця? - обережно запитує подруга. 

-Думаю ні! - впевнено відповідаю - В будь-якому разі, впевнена, що такого результату він явно не хотів! - додаю, вказуючи на свою руку.

- До речі, поки ти спала, приходила Машка, просила сказати що завтра можеш на пари не йти, вона тебе відпросила. 

- Серйозно? Нарешті, хоч одна хороша новина за сьогодні - щиро радію від такої звістки.

Смачно повечерявши, я взялася передзвонювати на пропущені дзвінки, а заодно і подякувала старості за завтрашній вихідний. 

Потім ми з Бурулькою знайшли молодіжну мелодраму і сіли за перегляд фільму. На щастя хлопців сьогодні не було, тому ми спокійно посиділи в дівочій компанії. Оля з Наталкою прийшли пізно, коли ми вже збиралися лягати спати.

Зранку я спала як вбита і зовсім не чула як збиралися дівчата. Проснулася в одинадцятій годині, попила чаю з бутербродами які мені залишила Буруля. За що я їй безмежно вдячна. І оскільки сьогодні п'ятниця і попереду вихідні, я вирішила поїхати додому. Насправді однією рукою не дуже зручно збиратися. Лікар просив особливо не навантажувати руку в перші дні, щоб шви не розійшлися. Тому я вирішила сьогодні ніяких речей не брати й закинувши сумочку через плече, вийшла з кімнати.

Стоячи на зупинці, щиро надіялась що в маршрутці будуть вільні місця. І коли вона все ж під'їхала я ще раз, подумки подякувала Маші, що відпросила мене з занять. Бо їхавши додому після пар, я б точно стояла всю дорогу. Я вмостилася на вільне крісло біля вікна, чому була дуже рада. І ось так з комфортом засунувши навушники в вуха і слухаючи улюблену музику, я доїхала додому.

В дома на кухні мене зустріла мама. Жінка середнього зросту з карими очима і каштановим коротким волоссям. До слова з мамою у нас схожий тільки колір волосся, а так я вся в батька. Ну і звичайно першим в очі їй впала моя забинтована рука. І тут почалося.

- Доню, я не розумію, як таке могло статися? - тяжким поглядом обдарувала мене мама.

- Ось тобі і на. Ні привіт, сонечко? Ні як доїхала?. Ні тобі, я вже скучила... А зразу ж з наїздами? - почала кривлятися я.

- Ну доню, я ж хвилююся за тебе! - почала виправдовуватися мама, а потім підійшла і обняла мене.
- Ну мам, все добре. З ким не буває? - пробую заспокоїти жінку.

- Але як? Я не можу зрозуміти, як можна впасти на рівному місці?

- Нуу.... - до такого питання я була не готова, і відмазки не придумала, буду імпровізувати. - У мене шнурівка в кросах розв'язалася - випалила перше що спало на думку. - І взагалі, ти збираєшся мене сьогодні годувати? - намагаюсь перевести тему.