18.2

Крезін зам'явся, визначаючись із пріоритетністю запитань.

– Щось особливо неприємне? – сполошився король. – Змова? Війна? Наречена, що не злякалася прокляття?

– Я б назвав це змовою з метою одружити вас зі знатною тойянкою під загрозою війни з Клусом, Ваша Величносте, але…

– Яке ще «але»?

– Мене поінформували і про іншу змову.

– Про іншу?

– Приблизно такого ж змісту, проте нареченою вже є якась ельфійка, як не дивно – теж корінна мешканка Кірату.

– Ельфійка в Кіраті? – не повірив Арголін. – Маячня! Тут століттями заправляли маги, звідки не-люди? Її, мабуть, не знищили б, але і жити як звичайній містянці не дозволили б.

Радник дипломатично смикнув плечима. Правитель впевнений, що знає все про людей… Наче легко зрозуміти мотиви невеликого графства, яким ти ніколи не цікавився!

– Гаразд, змови почекають, – вирішив король. – Що далі?

– Її батьки, – кивнув Крезін вбік Ельміри. – Барон і баронеса Дійські. Ваша Величносте, подивіться у вікно. Вони знову прийшли зі своїми вимогами!

– Хочуть повернути дочку? З цим розберемося трохи пізніше, поки немає сенсу навіть намагатися щось пояснити. Згодна?

Дівчина невпевнено кивнула.

– Чи бажаєш відповісти на тисячі запитань тата з мамою? – продовжував Арголін. – Тоді це без мене. Крезіне, клич мага!

– Ні! – скрикнула Ельміра. – Не треба магії!

– Тож ми зрозуміли одне одного. У сенсі, ти все зрозуміла і не заважатимеш.

Вона знову кивнула.

– Щодо змов…

– Що таке, раднику? Я ж сказав, вони почекають!

– Пан Джерінер висловив бажання обговорити з вами це питання. Наскільки я можу судити, він поки не визначився, до якої зі сторін примкнути.

– Порадь йому взагалі не зраджувати корону!

Крезін ввічливо помовчав, а потім знову повернувся до попереднього запитання:

– Послати за Джерінером?

Його Величність без особливого ентузіазму погодився:

– Так. Я… Ми будемо в кабінеті. Залишилося дещо перевірити, і якщо це не спрацює…

***

– Не спрацювало, – понуро сказав Арголін, крутячи в руках невелику блискучу паличку із зазублинами.

– Але варто було ж спробувати, – невміло спробувала його втішити Ельміра. – Зрештою, сейф же вдалося відкрити!

Так, сейф дійсно вдалося відкрити – щоправда, не без допомоги всезнаючого веллійського радника, в голові якого дивним чином опинився шифр, забутий тойянським правителем.

«Я зазвичай використовую заклинання!» – ображено кривлячи губи, виправдовувався король.

Магиня його розуміла – вона сама, ставши «живою книгою» і підкорившись Ільмені, почувалась без магії як без рук, поки не навчилася оминати заборони.

Коли Крезін, виконуючи наказ Його Величності, покинув кабінет, і дверцята сейфу відчинилися, дівчина побачила, що шукав її супутник. Поруч із декількома сувоями, зім'ятим папером і якимось зеленуватим кристалом лежав ключ. Той самий ключ, який випав із руки Магайї! Ключ від книги, одне із заклинань якої могло зруйнувати хеллу і знищити ф'єрі!

Магайя знала, що з імператором. Вона любила його і шукала порятунок… Пів світу перевернула, щоб зробити неможливе! Ось тільки виявилося, що саме вона – смерть Малдраба. Часом у долі дуже жорстоке почуття гумору…

«Нарешті!» – подумала Ельміра.

Однак радіти було рано.

– Це те, про що ти говорила? – похмуро запитав Арголін, окидаючи магиню незадоволеним поглядом. – Ключ?

Вона кивнула.

– І що пропонуєш мені з ним робити? – не змінюючи тону, продовжував володар Тойяни. – Замкову щілину я поки не бачу… І ти навряд чи в курсі, де вона. Пошукаємо разом?

– Ні!

– Так я й думав. Досить тягти мене до дверей, дурепо, нас пов'язує сітка, якщо ти забула! А, це спроба втечі? Стій! Подумай головою! Ключ відкриває книгу, і спочатку потрібно зрозуміти, як. Тримай!

Дівчина стиснула в долоні прохолодну смужку металу і запитально зиркнула на співрозмовника.

– Нічого не відбувається… Скажи що-небудь!

– Сказати? Звідки мені знати, що далі? Гаразд, тільки не плач! Ти пам'ятаєш, як вас об'єднали? Тебе і книгу? В твою голову перемістили інформацію з книги чи було злиття?

– Злиття… – прошепотіла магиня. – Книга розчинилася в мені, якщо ти про це. Значить, ключ не подіяв… А я вже вирішила…

– Нічого страшного, – з удаваним оптимізмом відмахнувся король. – Завжди є другий вихід. Розберемося з Джерінером і пошукаємо рішення. А ключ… Забудь, цілком можливо, він не спрацював через нашу сітку. Негайно припини скиглити! Сьогодні я займатимуся справами в палаці, а завтра ми вирушимо в одне незвичайне місце… Ти, здається, ставиш якісь питання? Одне на добу? Хм, треба б це використати… Опівночі, так? Почекаємо й побачимо!