ГЛАВА 18.1. Питання з відповіддю

/Король Клуса Хреедін навіть у юності мав славу дипломата. Подейкують, його перший наставник порадив йому не ставити питання, на які заздалегідь не знаєш відповіді, якщо не хочеш потрапити в незручну ситуацію. Хреедін прислухався до поради – і потрапив на трон.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

Малдраб Четвертий повернувся в столицю імперії ще вчора, залишивши в Кіраті Крезіна і прихопивши із собою Дісона, тому сьогоднішній ранок був для Арголіна повним сюрпризів.

Спочатку його ледь не викинули за ворота власного палацу – дві войовничі дівчини, що казна-як опинилися в охороні, явно не знали свого правителя в обличчя, до того ж позаду Його Величності чимчикувала Ельміра, що аж ніяк не скидалася на королівську свиту.

Потім привид старого дворецького вкрай несхвально погрозив тойянському володарю пальцем і тужливо повідав про його неприпустиму для коронованої особи поведінку.

І, нарешті, радник Крезін, петляючи коридорами на леві-килимі, особисто зловив Арголіна за комір і оббризкав якоюсь гидотою із запахом шавлії. Той самий Крезін, який напам'ять знав усі шістсот правил етикету і колись намагався втовкмачити їх у голову тоді ще наслідного принца Веллі! А найбільше вражало те, що шавлією тхнуло від усіх, хто трапився Його Величності в палаці.

– Раднику, ви на старості вдарилися в релігію? – відійшовши від першого шоку, поцікавився молодий король. – Чи головою вдарилися?

Крезін шанобливо привітав правителя з поверненням, зробив ввічливий комплімент Ельмірі та висловив надію побачити їх пізніше, коли вони обидва хоч трохи причепуряться.

Арголін вирішив не уточнювати, ким саме вважав магиню радник, і ривком затягнув дівчину в свою опочивальню.

– Тільки пискни про те, що я не можу чаклувати! – загрозливо прошипів, зачиняючи двері.

– Але я… але ми… але мені…

Під пильним поглядом Його Величності Ельміра опустила очі й замовкла. Відтоді, як вона вийшла з-під захисту Зеліни, її впевненість повільно танула і майже переросла в найсильнішу непевність. Ні, справа була зовсім не в супутнику, і навіть не в його ельфійських очах, що немов проникали в саму душу… Ех, та хіба можна захоплюватися цими величезними очиськами, побачивши справжній погляд Первісного? Дурниці!

Але опинитися вперше за багато днів зовсім одній (Арголін не мав особливого значення) серед незнайомих людей, не відчувати рятівного туману в голові, не усвідомлювати, що тебе оточує захист богині, і розуміти: повернення до колишніх «відносин» із Ільменою лише питання часу, було страшно. Настільки страшно, що магиня слухняно йшла за молодим королем від шафи до шафи, кивала у відповідь на якісь питання і, схоже, взагалі не орієнтувалася в тому, що відбувається.

Спочатку Арголін вирішив, що так на неї подіяла зміна ролей, і зловтішно посміхнувся, передчуваючи швидку розплату за все, особливо за подряпину на лобі і вирване пасмо волосся. Але дивитися в засмучене обличчя дівчини і вимовляти грубі слова як помсту за вчорашнє не виходило. Надто нещасною вона була, занадто загубленою в думках і не схожою на себе звичайну…

– Відвернися, – буркнув король, сердячись на себе за м'якотілість, – я не збираюся ходити палацом у тому, від чого ти відірвала всі ґудзики.

Ельміра мовчки повернулася спиною, і її покірливість ще більше посилила і без того не найкращий настрій Його Величності.

– Відстань між нами достатня, щоб ти постояла за дверима, – заявив він. – Вийди!

Дівчина одразу виконала наказ, змусивши Арголіна пробурмотіти кілька нецензурних слів, схопити перше-ліпше вбрання і поспішити до дверей, перш ніж магічна сітка встигла б смикнути його за божевільною магинею.

Мовчання затягувалось, і в якийсь момент володар Тойяни зрозумів, що це діє на нерви сильніше за відверту неприязнь.

– Якщо тобі цікаво, – спробував він зав'язати розмову, – то моє заклинання працює приблизно так само, як бар'єр Зеліни.

Тиша тривала кілька хвилин, протягом яких Його Величність встиг двічі переодягнутися і причесатись, а потім із сусідньої кімнати долинуло тихе:

– Не розумію…

– Заходь. – Арголін гостинно відчинив двері. – Вже забула, що вчора ми не могли вибратися за ворота, тому що закляття богині Життя мене не випускало? Хоча очікувалося, що воно мене не впускатиме! Розумієш? З магічною сіткою приблизно так само – вона не дозволяє нам використовувати силу, і не дозволяє комусь іншому впливати на нас магією. Зауваж, на нас, а не на сітку. Це ж просто! Щоб…

– Як ти міг не сказати раніше! – несподівано спалахнула Ельміра, змусивши співрозмовника відступити на крок і спіткнутися. – Коронований дурень! Ти взагалі не розумієш, наскільки це важливо!

Його Величність повільно відступав, мимоволі підкорившись натиску дівчини, що різко позбулася меланхолії. А та не вгамовувалась:

– Я ж учора розповідала! Про «живу книгу», про сльозунку, про контроль! Ти не слухав! Не слухав! Але ж неможливо щось очолювати, коли в голові вміщуються тільки думки про власну велич!

– Ніколи б не подумав, що ти несла ту маячню всерйоз, – спробував виправдатися Арголін, чим лише погіршив ситуацію. – Ні, щодо книги я вірю… Просто ти трохи забрехалася, подруго.