ГЛАВА 17.1. Варіанти майбутнього

/Всі пророцтва нашого світу різні, але пророкують одне. Що саме? Тільки те, без чого у майбутнього немає шансів на буття.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

Покинувши кіратський палац, граф Малейн, колишній повелитель Тойяни, перебрався у величезний заміський маєток, східна частина якого прилягала до старого непрохідного лісу. Нечисленні друзі графа дивувалися, чому він вибрав настільки відлюдне, до того ж сповнене небезпек місце – адже відомо, у тутешніх лісах є не тільки різноманітна дичина, а й розбійники, що наводять жах на купців і довколишні селища.

Граф презирливо відмахувався – мовляв, бандити, звичайно, напасть небезпечна, проте він не беззахисний селянин і не гендляр, що тремтить над своїм гаманцем! Охорона з ранку до ночі пильно стежила за маєтком. Те, що розбійники вибрали співпрацю, а не ризик, граф Малейн волів замовчувати.

Вузька ґрунтова дорога вела від північних воріт Кірата прямо до заміських володінь недавнього повелителя Тойяни. По обидва її боки тягнулися поля жита. Товсте колосся мірно колихалося, між ним погойдувалися волошки. Вдалині темніли силуети самотніх дерев, кілька верб схилили гілки до землі.

Карі неквапливо йшов зарослим шорсткою травою узбіччям, зрідка підкидаючи ногою дрібні камінчики. До світанку залишалося кілька годин, і навряд чи граф, пам'ятаючи вчорашню «гостинність» Зеліни, погодиться зустрітися з нічним відвідувачем. Відверто кажучи, він навряд чи погодиться навіть на післяполуденну бесіду. Але метаморф збирався його переконати.

Черговий камінь з легким металевим дзвоном впав трохи збоку від дороги. Карі байдуже пройшов повз (хіба мало сміття в придорожніх канавах?), а потім зупинився. Його увагу привернули шматки вирваної з корінням трави і відбиток долоні в пилюці. Чи то тут билися, чи активно щось шукали.

Метаморф повернувся до того місця, де брязнув метал, ретельно оглянув землю. Начебто нічого… Але раптом можлива знахідка зовсім дрібна? Він помацав рукою в траві, підняв камінь… Здогадка була влучна – внизу блищав невеликий металевий диск.

Золота монета! Схожа на влайський золот, однак замість зображення імператора на ній красувався профіль Арголіна. Наскільки було відомо Карі, нові тойянські гроші збиралися ввести в обіг тільки восени.

Підкидаючи монету, на якій замість традиційного герба виднілися сонце і сніжинка, він продовжив свій шлях.

Незабаром вдалині моргнув вогник. Метаморф засунув монету в кишеню і прислухався. Десь тужливо вили собаки, над головою зрідка проносилися нічні птахи, шелестіло жито… І нічого, що попереджало б про близьку присутність людей.

«Обернутися? Чи краще залишатись собою, а то вийде як учора… І не забувати про очі!» – вирішував він, крокуючи вперед.

Але, схоже, причин для побоювання поки не було.

Вогник повільно наближався, часом розчиняючись у темряві. Нарешті він розділився, потім з'явився ще один… У якийсь момент Карі чітко розрізнив силует двоповерхового будинку, у верхніх вікнах якого виднілося світло. Він глянув на всіяне зорями небо. Що ж, доведеться почекати…

Біля воріт маєтку коротали безсонну ніч стражники – троє кремезних чоловіків, зовні ну точно як розбійники. Під світлом невеликого, так званого «дорожнього» світляка вони ліниво кидали кубики з позначками. Жменя мідних монет переходила з рук у руки, дерев'яні кубики розмірено стукались об кам'яну огорожу, в повітрі плавно гойдався світляк… Мирну картину лише зрідка порушували крики, що доносилися з будинку.

– Мотайте на вус, молокососи, – кивнув на особняк один із гравців. – Ніколи, хлопці, ніколи не одружуйтеся з жінкою, багатшою за вас, а то все життя будете мучитися!

– Я б на місці графа давно їй мізки вправив, – похмуро заявив його колега, підгортаючи мідь ближче до себе. – Міцний кулак швидко лікує будь-яку істерику.

– Ну-ну, хотів би я подивитись, як ти вправлятимеш мізки внучці старого Дем'єна! – глузливо вишкірився третій стражник.

– Ха-ха, внучці! Скажи краще, правнучці. Чи праправнучці! Старий напевно забув про те родичання років сто тому! – не вгамовувався умілець кулаками вчити розуму. – Ти б ще про Фарме згадав. А що, теж сяка-така рідня, до того ж у самій Влаї! – Стукнули кубики, купка монет знову змінила власника. – Мені щастить! Неначе удача злякалась імені нашого некроманта і вирішила не пакостити!

Метаморф стояв під стіною, що оточувала маєток, за кілька кроків від стражників, але вони, поглинені грою і суперечками, навіть не дивилися в той бік.

«Невже я нарешті зміг дійсно злитися з оточенням? Очі не світяться, це точно… Начебто ніякого яскравого забарвлення на шкірі не з'явилося. Дурень! Зараз треба думати про справу, а не проводити експерименти в польових умовах!» – вилаяв самого себе Карі і відступив на кілька чешів. Чутність не погіршиться, зате можна було трохи розслабитись і не напружувати всі почуття до межі.

– Ви чули, що господар розпродав своє майно і тепер сидить на шиї у дружини? Тобто, по суті, ми працюємо на неї. Тому начальник правду каже: мотайте на вус!

– А його грошенята куди поділися? Хочеш сказати, він витратив усі? І той мішок золота, який йому відвалили за дві лісопилки? Бреши, але не забріхуйся, Птаху!