16.2

***

Нерівний шматок товстого жовтуватого паперу, придавлений на краях досить великими камінчиками, лежав на землі. На ньому зміїлися кривуваті чорні петлі, виведені вуглиною, серед яких із неабиякими зусиллями можна було виокремити сім овалів, трохи скошених на південь.

– Що це? – пошепки запитав Рі-елфа, боязко поглядаючи на елфу Першої категорії, що з незворушним виглядом вдивлявся у сплетіння незрозумілих ліній.

– Ребус, – відповіла Лін, відвернувшись на мить від готування сніданку.

«Інший світ, інші супутники, інша ситуація… То якого біса я займаюся тим самим, що й раніше? Тим, що ненавиджу?!» – металися дратівливі думки, заважаючи зосередитися і розібратися зі справою якомога швидше.

– Можливо, для розумників елф це і є як ребус, але звичайному рабу все зрозуміло, – буркнув Млот.

– Справді? Яке полегшення! Шкода тільки, я не бачу поблизу того звичайного раба, про якого ти кажеш. Якщо зустрінеш його, попроси уточнити, як він запам'ятовував мапу, не розрізняючи, де верх, а де низ! Тому що інакше це, – чарівниця вказала на малюнок, – ребус! Рівняння із чотирма можливими рішеннями! Точно як ця каша, яка вчора зварилася зеленою, а сьогодні чомусь синіє.

Млот зло вишкірився, але промовчав. Сонце пробивалося крізь густе листя й освітлювало його обличчя, підкреслюючи подряпану щоку і розпухлі губи. Здавалося, колишній носій навмисне уникав тіні, немов пишаючись побоями. Або попереджаючи, чим загрожує невдоволення елфи…

Розмовляв він не дуже чітко, зате багато і охоче, в основному виплескуючи злість на червоноволосого мага, якого лише вчора зрівняли з ним у правах. Рі-елфа, навпаки, ніби відразу втратив дар мови. Власне, спочатку він ще намагався прославляти «благородну сестру», проте після приєднання до їхньої теплої компанії ерьєра-карателя потроху занурився в себе і протягом ранку не вимовив і десяти слів.

– З напрямком доведеться розбиратися на місці, – вирішив М-елфа, проводячи вуглиною чотири прямі лінії – до кожної зі сторін аркуша паперу. – Я і не збирався йти до центрального входу… Богообрана Л-елфо, підійди до мене, будь ласка.

Чарівниця передала довгу дерев'яну ложку – мабуть, найкориснішу річ із поцуплених учора в сусідньому селі, – Айву, і підвелася. Вона вже повернулася до звичайного вигляду, змінила подерте плаття на полотняну сорочку з короткими рукавами і широкі штани трохи нижче коліна з того ж матеріалу – традиційний, за словами Іриса, літній одяг селян обох статей. Занадто щільна тканина була незвична, але Лін вирішила, що нема сенсу капризувати. Принаймні їй не принесли сукню з криноліном, як пропонував Кела.

Ерьєр терпляче чекав її наближення, а коли чарівниця схилилася над тим, що, ймовірно, зображувало план першого палацу Незрівнянного, тицьнув пальцем у центр внутрішнього овалу і повідомив:

– Наша мета тут. Її оточують сім ліній захисту: чотири – це перешкоди і пастки, дві – магія, і остання – запитання. Якщо йти з офіційним візитом, треба подолати тільки сьому лінію, але віднедавна Елфа не запрошує відвідувачів. Нікого. Навіть я не можу з ним зустрітися.

– Тож тобі чомусь необхідно, щоб я побачилася з вашим богом? – запитала чарівниця. – Його зачарували? Наскільки мені відомо, на не-людей магія діє не зовсім так, як… Що?

– Не-люди? Не люди, так? Елфи є й у вас? – здивувався Рі-елфа, тимчасово забувши про свій теперішній статус.

– Є, – кивнула Лін. – Це маги. Люди, які мають дар мага. Вони або напівкровки, або нащадки магів, хоча не кожен напівкровка – маг. Не зрозуміло? Загалом, не-люди – не елфи, а… хм, вони як ваш Незрівнянний, тільки різні. У Елфи довгі вуха? Загострені?

– Звідки?.. – вирвалося відразу з декількох горлянок.

– Звідки я знаю? У моєму світі… у Відкритому світі є багато ельфів, і вони аж ніяк не боги. Хіба ніхто із засланих сюди не говорив про це? Мені здавалося, кожен прибулець вважав би своїм обов'язком розказати Незрівнянному, що він не самотній.

– До нас іноді хтось прибуває, – погодився М-елфа, – але серед них рідко бувають ел… маги. І, думаю, вони достатньо розумні, щоб не йти проти своїх же інтересів.

– Сумніваючись у богах?

– Сумніваючись у елфах.

Млот закинув голову і розреготався, його товариші відвернулися. Червоноволосий маг випромінював збентеження, навіть смуток. Було ясно, що він поки нічого не розуміє, та й не уявляє, як взагалі можливо засумніватися в привілеях елф.

– Сім ліній захисту, – задумливо промовила Лін. – І сьома – запитання… Знову це пророцтво… Казала ж я Зеліні, що воно не про Ельміру! Не звертайте уваги, – додала вона, помітивши здивовані погляди. – Часом я сама собі дивуюся. А що означають інші знаки на мапі? Петлі, крапки, плями?

– Петлі – коридори першого палацу. В оригіналі вони різнокольорові, кожен колір відповідає одному із семи рівнів… поверхів, щоб було зрозуміліше, але це не зовсім вертикальний поділ. Крапки – місця перетину коридорів різних рівнів, а плями свідчать про неакуратність раба, Богообрана.

Лін скривилася. От же воістину найшла коса на камінь! Схоже, впертості ерьєру не позичати. Нічого, змогла ж вона відучити богиню Життя придумувати людям образливі прізвиська, тож і щодо елфи не варто опускати руки.