15.2

Рі-елфа проковтнув слину і відвернувся, не в змозі дивитися на це неподобство. Ні, елфи не харчуються гордістю, і свиняча крупа – це нормально. Ха, в юності він живих жаб ковтав на спір! Але їсти з одного казанка із рабами, нехай навіть тобі надали право першої ложки? Ділити їжу з мерзенними, брудними, хворобливими обірванцями, що давно втратили право називатися людьми? Бідна Лін-елфа! Звичайно, її сила велика, і сам М-елфа визнав її рівною собі, називає Богообраною… Але їй ніколи не стати справжньою елфою! А якщо… Точно, вона ж не розуміє, що коїть! Необхідно відкрити їй очі, пояснити різницю між владиками цього світу і нікчемними черв'яками, негідними дихати в її присутності!

Натхнений ідеєю стати просвітителем для чарівної, але абсолютно недосвідченої елфи, червоноволосий маг обернувся, виблискуючи доброзичливою усмішкою.

І його знудило.

Тому що М-елфа, чиє ім'я боялися вимовляти закоренілі злочинці, чиє обличчя наводило жах на всіх законослухняних елф, чий голос означав жорстоку смерть або Підземелля… безжальний М-едфа, ерьєр-каратель, єдиний із Першої категорії, той, хто не гребує бруднити руки в крові, незмінний охоронець закону відтоді, коли елфи прийшли до влади… М-елфа зробив майже те, за що зранку засудив до показової страти наївну Лін-елфу.

Він узяв їжу в слимака.

Понюхав.

І почав їсти.

– Рі! Рі-елфо, ти як? – Чарівниця відставила тарілку і підійшла до нещасного. – З'їв щось не те?

Придушено прошипівши: «А як же честь?», Рі-елфа затиснув рот руками і помчав до прилеглих кущів.

– Я говорила, що ті яблука ще зелені, – впевнено повідомила Лін, прокручуючи в голові події останніх кількох годин. – А сливи і поготів! Ірисе, з тобою все добре? Ти ж теж їх їв!

Чоловік, покритий шрамами, підняв куточки губ у подобі посмішки:

– Я вдавав, що їм.

– Навіщо? – здивувалася Лін. – Ми ніби як в одному човні…

– Заради мого задоволення, – смакуючи кожне слово, пояснив Млот. – Розумієш, крихітко, колись я був таким самим, – він кивнув убік кущів, за якими сховався Рі-елфа.

– Елфою? – не повірила Лін.

– Елфою Другої категорії, – уточнив Млот, зло посміхаючись. – Молодим, амбітним і слухняним. Але одного разу я де в чому засумнівався, і тоді з'явився він. Присутній тут ерьєр-каратель, якщо хтось не зрозумів, про кого я.

– Тепер ясно, звідки в тебе погані манери. Ненавидиш увесь світ і себе насамперед? Продовжуй в тому ж дусі, і незабаром весь світ зненавидить тебе!

– Де переляк? Обурення? Питання? Елфа є елфа, а раб назавжди залишиться рабом! Сподіваюся, пані, ви досить із нами награлися?

– Млоте! – застережливо сказав Айв – мабуть, найспокійніший із носіїв.

– Повертайтеся в Тагот, вибачтеся перед Елфою і займіть належне вам місце! – гаркнув той, відмахнувшись від товариша.

– Млоте! – підвищив голос Айв, підходячи ближче. – Ти дурень.

– Не втручайся!

– Ти просто раб, який жадає смерті. Як і всі ми… Навіщо ображати пані? Вона з іншого світу і устрій там теж інший! Вона не уявляє, що таке – елфа. Звільнення, втеча, порожні вулиці, так доречно відсутні стражники, привітні селяни… Їй же невтямки, що відбувається насправді! І ти, схоже, не розумієш, хто… – він осікся.

– Лягаймо спати, – миролюбно запропонувала чарівниця, вирішивши будь-що уникнути сутички, результат якої відомий. – Рі-елфа вмився, опанував себе… Кела клює носом. Тут справжнє роздолля! Ну ж бо, кожен може вибрати собі окреме дерево!

– А ти, Богообрана?

Лін здригнулася від несподіванки – досі ерьєр Першої категорії зосереджено орудував ложкою і не виявляв ні найменшого бажання взяти участь у розмові.

– Я? – перепитала вона. – Я б хотіла поговорити з тобою. Про те, яке це – бути елфою. І про мене.

***

Бути елфою… Ні. Їй варто було запитати, як бути ерьєром, що стоїть на варті правосуддя держави Незрівнянного. Тому що здебільшого елфи – нащадки нащадків, які сповідували ідеологію, в створенні якої він займав не останнє місце.

М-елфа пам'ятав ті часи, коли люди панували у Світі Тварюк. Ні, просто у світі… Тварюками його «заселили» прийшлі! Півтори тисячі років… Він не знав, чому живе і не старіє – ніхто з інших магів не міг похвалитися таким довголіттям. Тільки Елфа. Тільки батько…

А тоді… Тоді ім'я М-елфи було довшим. Він досі часто вимовляв його подумки, боячись одного разу прокинутися і не згадати. І бачив сни, в яких раз у раз вмирав під рев натовпу.

«Демон!» – пищали добропорядні тітоньки, побачивши за вікном тінь. «Демон!» – кричали хлопчаки, нацьковуючи собак на однолітка, що раніше за них навчився грамоті. «Демон!» – шаленіли обивателі навколо багаття, на якому палав надто везучий гравець. Часом під ударом опинялися і справжні маги.

Людський страх дійсно створив демонів. Це ерьєр-каратель усвідомив досить скоро, але було пізно повертати назад. Або люди визнають владу елф, або елфи зникнуть із лиця землі.

Проявити хоч раз милосердя і дати шанс людській расі взяти гору? Поставити під загрозу своїх дітей? Онуків? Батька? Нехай елфи давно відкинули родинні зв'язки, але він знав інше життя! І, якщо подумати, воно його влаштовувало. Але система, встановлена кров'ю, існує лиш ціною нових трупів. Варіантів немає. Не можна бути володарем наполовину.