14.2

***

Приглушений світляк м'яко освітлював невелику вітальню, в якій кілька годин поспіль лунали найнеймовірніші теорії, покликані пояснити минуле і допомогти визначитися з майбутніми діями. Ближче до опівночі більшість учасників наради почали позіхати і Карі вирішив підсумувати результати обговорення.

– Думаю, всі погодяться з тим, що ф'єрі, про яких говорила вчора Ельміра, – істоти, створені за допомогою хелли. Хелла передає життєву енергію людини штучному створінню однієї з нею крові. Отже, перша Маргалінайя – ф'єрі справжньої принцеси, і ця ф’єрі тягла життя з імператора, її батька. Теперішня Маргалінайя сказала, що, оскільки ф’єрі зникла, Його Величність скоро видужає.

– Так, дідові краще, – погодився Арголін. – Вночі він отямився… І навіть зміг пояснити, хто є хто в цій історії з принцесами! До речі, він підозрював, що Магайя… Називаймо так ту, першу, гаразд? Дід підозрював, що Магайя – не його дочка. І Крезін із Дісоном знали. Вона… як би сказати… трохи картонна! Вона поводилася так, немов частина її особистості зникла. І якщо припустити, що вона ф'єрі…

– Так! – запевнив метаморф. – Коли її повертали, вона побачила якийсь півмісяць і сама заговорила про ф'єрі.

– Тоді її або не завершили, або створили саме такою навмисне. Питання в іншому – хто? І чому мені брехали всі підряд?! – Король Тойяни підхопився на ноги і майже відразу плюхнувся назад на диван, підкоряючись невидимій сітці, що зв'язала їх із Ельмірою. – Ну, дурепо, і треба ж тобі було огризатися! Поки у мене на голові корона, я маю право тягнути руки куди хочу, запам'ятай це! І не дихай на мене перегаром, скромнице ти наша безмозка! Ти ж…

Важкий ляпас перервав полум'яну промову Арголіна і повернув Його Величність у реальність, нагадавши: винен у незручній ситуації він сам. Ну от скажіть на милість, навіщо він зачепив це ображене, вічно хмільне і всім незадоволене диво, у якого ні вроди, ні розуму? Навколо новоспеченого правителя крутилися десятки дівиць, причому не тільки з Тойяни і не тільки претендентки на місце покійної королеви. Але ж ні, нудно, бачте, розважатися зі звичайними дівчатами, захотілося подратувати божевільну магиню!

Хто ж знав, що вона здатна поставити нахабу на місце хоч за допомогою магії, хоч без? І хто б міг припустити, що вона – та сама «жива книга», про яку згадувала Магайя у день коронації? І що заклинання сітки для знешкодження магії, кинуте Його Величністю в розлючену дівчину з магічним батогом, замкнеться на книзі і стягне їх обох невидимими путами?

Опинитися під дією власного закляття – яка ганьба! Але ще гірше було усвідомити, що самостійно позбавитися цього не вийде – магію сітка знешкоджувала, як і очікувалося, пречудово.

Зрадівши, що зайнята Еррадасом богиня нічого не помітила, і розсудивши, що придворний маг, яким би невмілим він не був, все ж зможе розірвати несподіваний зв'язок, Арголін витягнув Ельміру в двір і спробував вийти за ворота. На жаль, невидима огорожа, покликана не впускати небажаних відвідувачів, відмовлялася його випускати.

Повернутися до розлюченої богині? Нізащо! Навіть дівчина погодилася, що краще перечекати бурю в затишному місці. Вибір невеликий – сарай, хлів, курник або оселя Карі й Лін. Ясна річ, Його Величність вибрав будинок.

Зрідка перекидаючись шпильками, втікачі влаштувалися у вітальні. З вікна вони мали нещастя спостерігати, як міністра економіки стусаном викидають на подвір'я, а потім закидають у портал, немов мішок картоплі. Скорчивши страшну пику і прокричавши на весь двір: «Тепер твоя черга, вінценосний капоснику!», Зеліна зникла. А в серці магині ні з того, ні з сього з'явилося співчуття.

Червоніючи і затинаючись, вона повідала історію про «живу книгу» і запропонувала королю понишпорити у себе в голові, щоб знайти рішення проблеми. Щоправда, крізь чари Ільмени поки нікому не вдалося пробитись, але якщо заклинання Його Величності змогло полонити книгу…

Тут молодий правитель не витримав і пояснив несподіваній супутниці, що якби він зараз мав хоч краплю магії, то давно б зруйнував сітку і забрався б подалі від божевільної, яка, виявляється, наполовину предмет! І взагалі, чому це вона вважає, нібито йому цікава історія двох сестер? Або що він захоче порпатися в голові дурної дівиці, яка не в змозі усвідомити, яке це щастя – увага законного повелителя Тойяни? Та сотні провінційних наречених рвуться у кіратський палац, сподіваючись заслужити прихильний погляд свого володаря, а якась надто вчена п'яничка сміє піднімати руку на першу особу держави?

Невідомо чому подумавши, що дівчина помітила прихований сарказм у його словах, Арголін розійшовся не на жарт. Однак ображена на весь світ Ельміра розмову не підтримала. Привідкривши рот, вона вражено дивилася на співрозмовника, а потім вчепилася йому у волосся.

Битися з дівчиною, від якої не можна втекти, Його Величність не вмів. Йому взагалі ніколи не доводилось битися з дівчатами! Відверто кажучи, він і у звичайних бійках з дитинства не брав участі, а покладався на магію. З іншого боку, магиня була в схожій ситуації.

Їхня метушня привернула увагу Марка. Поки колишній гвардієць розбороняв супротивників, поки на власному досвіді переконався, що відстань між ними неможливо збільшити більше ніж на чотири чеші, поки намагався знайти спільну мову з подряпаним хлопцем і знавіснілою дівчиною, повернулася Зеліна.

Спостерігаючи з вікна за «похоронами», влаштованими богинею, сперечальники потроху заспокоїлися, а прониклива надгробна промова рудої на підвищених тонах навіть злегка розвеселила недавніх забіяк. Хихочучи, вони вирішили вважати те, що сталося, непорозумінням (з погляду Ельміри) і кошмарним сном (у розумінні Арголіна).