ГЛАВА 6.1. «Жива» книга

/– Ваша Високосте, чому ви постійно носите із собою «Історію Великої війни»?

– Для тренування!

– Вивчаєте стратегію?

– Треную м'язи, вона дуже важка!

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

Сім днів вікна королівського палацу були завішені темною тканиною на знак жалоби за покійною королевою. Її поховали без довгих прощань і процесій, а корпус веллійської «тихої» охорони швидко роз'яснив тойянцям, що краще знайти інші теми для обговорень.

У провінції свої звичаї, але імперські війська діяли злагоджено і безжально, миттю припиняючи всі спроби очевидців висловити будь-які припущення або поділитися побаченим. У донедавна напівпорожній в'язниці з’явилося безліч нових «постояльців», занадто повільних, щоб вчасно помітити небезпеку, і занадто впертих, щоб пристосуватися до ситуації.

Однак чутки ширились набагато швидше, ніж хотілося владі. Та такі, що несподівана смерть Її Величності відійшла на задній план! Люди завжди полюбляють теревенити, а після того, як їм прямим текстом заборонили це робити, сплеск неймовірних домислів не міг не охопити місто.

Говорили, старий імператор захворів. І не просто підхопив застуду в холодному кліматі Тойяни! Малдраб Четвертий занедужав настільки, що придворний лікар заборонив переміщати його у Влаю і ні на мить не покидає Його Величність у кіратському палаці. Країною поки керують Крезін, головний радник корони, і дванадцять міністрів, що вже почали втрачати розум від несподіваної влади.

Ще пройшла чутка, нібито Фарме, раніше нікому не відома імператорська фаворитка, що народила правителю другого спадкоємця, проявила помітну зацікавленість щодо державних справ, і її ім'я за кілька днів дізналися всі головні діячі Веллі.

Так, коли в одній в'язниці збирається безліч не найостанніших у королівстві людей, на брак інформації скаржитися нема причин!

Лін була схильна вірити вигадкам, що ходили містом. Якби імператор був здоровий і при владі, він нізащо не покинув би Маргалінайю в біді і точно не залишив би дочку у в'язниці – в одній камері з ненависним двійником, графинею і дівчиною із магічної академії, що сходила з розуму без спиртного!

– Вибач, ма, я тебе згодом витягну звідти, – скоромовкою кинув новоспечений король, пробігаючи повз чарівницю, на руках якої завзяті служаки тільки що замкнули легкі, але міцні кайдани. – Розпитай Магайю про книгу, гаразд? А то вона зовсім з глузду з'їхала… Ти чула, що Малдрабу плела? Карі… та, все нормально, потерпи, добре?

Згодом – ну то й згодом. Спочатку Лін припустила, ніби це «згодом» настане до вечора, і доклала максимум зусиль, щоб розговорити принцесу. Потім зрозуміла: час – поняття суперечливе, якщо проводити його в комфорті палацу, і немає сенсу сподіватися на звільнення найближчими днями.

«Якби я була твоєю справжньою матір'ю, давно прокляла б!» – подумала Лін беззлобно, змирившись із неминучістю ув'язнення. І почала налагоджувати невільницьке життя.

Сусідство з Клусом не пішло Тойяні на користь. Хоча в повсякденних справах місцеві жителі покладалися переважно на свої сили, така споруда, як в'язниця, вимагала участі надзвичайних елементів. Кам'яне мурування, скріплене заклинаннями, візерунки «Сітки» на вікнах, перенасичені магією замки і засувки – Лін здавалося, одного її дотику досить, щоб темниця розпалась на частини.

Спробувати щось зруйнувати чарівниця не встигла – коли світляки погасли і нічну тишу порушували лише мірні кроки варти та хропіння графині, з'явилася перша відвідувачка.

– Йдеш чи залишаєшся? – діловито поцікавилася Зеліна, не закриваючи портал. – Май на увазі, я не збираюся годувати твоїх звірюк, а хлопчик-перевертень відмовляється тікати без тебе.

Лін невпевнено озирнулася на Маргалінайю, що не сказала ні слова від моменту ув’язнення і, що важливіше, нічого не розповіла про якусь незрозумілу книгу. На Ельміру, що намагалася пояснити охороні, яка гарна її нова знайома, і теж потрапила під удар, а тепер старанно вдавала, ніби ніколи в житті не чула про ту саму «книгу». На пані Кложену, що ридала до темряви і лише недавно провалилась у важкий сон…

– Знову знайшла якихось бідолах, – легко розшифрувала її погляд богиня. – Я дивуюся тобі, чесно. Вибираєш між чоловіком і ними… А знаєш, як у Тойяні ставляться до не-людей? Їм начхати на повсталих мерців, на повернених із потойбічя, на штучних створінь, але якщо в руки місцевих рятівників людства потрапить хтось із Лісу… Думка зрозуміла? Як не сьогодні, то завтра на твоєму чоловікові випробують усі заклинання, які зможуть дістати охоронці, тому раджу вирішувати швидше. До речі… О, зарано йдуть. Сподіваюся, буде хоч один симпатичний!

У коридорі почулися смішки, потім у замкову щілину хтось почав запихати ключ.

– Ой, – розгублено сказала молода магиня, припинивши байдуже споглядати стіну. – Ой… Це столичні… Цей акцент… Тьху!

Принцеса натужно розсміялася і закашлялась.

Двері рипнули і різко відчинилися, пропускаючи дві темні постаті, підсвічені поодиноким світляком.

– Столичні – тобто з Влаї? – уточнила Зеліна. – Ну от… А я сподівалася з місцевими познайомитися, вони такі старомодні і незграбні навіть у цих брудних справах! Гей, ви, – богиня обернулася до візитерів, – чого треба посеред ночі?