ГЛАВА 1.1. Добрі сусіди

/Найкращі сусіди діляться всім: цукром, сіллю, проблемами...

«Перші сто років при дворі Веллійскої імперії», Бест Влайський/

Лін звикла до чудасій. Ось уже багато років вони були частиною її повсякдення, і дивуватися їм не мало сенсу.

В цьому світі магія траплялась на кожному кроці. Нею торгували, її використовували в побуті, без неї не обходилася жодна більш-менш значима подія. Не те що вдома, де чари жили лишень у казках… Але дім втрачено навіки.

Тепер навколо – не мегаполіс, а тихе село. За кілька годин ходьби – кордон із державою не-людей, трохи східніше – Храмові землі [5], на півночі проглядаються рівнини Веллійської імперії. Ідеальне місце, щоб сховатися від минулого і почати життя з чистого аркуша.

Дотепер Лін вірила, що їй це вдалося. Їх із чоловіком влаштовував і невеликий акуратний будиночок на околиці, і хоч якесь господарство (завелося воно ніби саме собою, та й прижилося), і гучні сусіди, і навіть перспектива провести в глушині ще не один рік

На жаль, дехто зі шкіри ліз, щоб порушити мирне життя нікому не потрібними проблемами.

– Що скажеш, чарівнице ти наша нечарівна?

Чарівниця… Дурниці все це. Немає у неї дару, є лише стійкість до магії і вроджена здатність знищувати слабкі заклинання. Але прізвисько приклеїлося.

– Як думаєш, це не занадто зухвало?

Лін насупилась і зміряла руду красуню, що крутилася перед дзеркалом і вважалась її кращ… тобто гіршою подругою, докірливим поглядом.

– Одного разу ти дограєшся, Зел, – попередила тихо. – Красти з палацу – зразок дурості.

– Ха! Я богиня, якщо ти забула! Мене не можна зловити!

Еге ж, світ поклонявся Зеліні як богині Життя. Вона покинула свій храм через нудьгу, вплуталася в авантюру, а потім влаштувала собі добровільне заслання заради підтримки легенди.

Все має зворотний бік. Жага пригод призвела до дружби, дружба – до відповідальності, а відповідальність… Що робити, коли двоє твоїх друзів оголошені поза законом, а третя, яка гірша за подругу, навіть на вулицю у власному образі не може вийти?

Зеліна приєдналася до втікачів і спочатку раділа простим життєвим задоволенням. Але з роками стало ясно: тутешній закуток їй не до смаку. І чому б не здатися, повернутися в храм, забути про друзів? Та вона терпіла реальні і вигадані негаразди, тріпаючи нерви і напрошуючись на добрячу прочуханку.

– Тебе можуть помітити, – без особливого ентузіазму нагадала Лін. – Ти, між іншим, офіційно у вічному засланні разом зі мною, Карі та Марком. Побачать тебе – весь світ дізнається, що ми не потрапили до Тварюк, як повелів імператор, а насолоджуємося життям у нього під боком. – Вона сумно подивилась у відчинене вікно, за яким, окрім пониклих від полуденної спеки лопухів і заростей шипшини, виднівся сусідський будинок. – І взагалі, не заважай готувати обід. У тебе є своя вітальня, своє дзеркало і свій чоловік, якого шлюбні клятви зобов'язують вислуховувати твої скарги.

– Я не скаржуся, а хвалюся! – Зелені очі богині небезпечно блиснули. – У мене нове плаття! З криноліном. Музейна рідкість!

– Крадене.

– Красиве!

– Чуже.

– Та ти сама чужа!

Зеліна розлютилася по-справжньому. Круто повернулася на високих підборах, ледь не прокрутивши в килимі дірки, і вибігла в прочинені двері.

– Геть! – крикнула яскраво-рудому півню, який вважав себе господарем цієї садиби і ревно охороняв її територію. – Шию зверну!

Він без страху клюнув розсип дорогоцінних каменів, що прикрашали нове вбрання, і статечно пішов, впевнившись у їхній неїстівності.

– Якось ці звірюки зжеруть тебе живцем! – пригрозила богиня, поспішаючи до воріт. – Ненавиджу птахів!

Лін знизала плечима і вирушила на кухню. Повернулася до справи, від якої її відірвала Зеліна. Ні, не до роздумів про чудеса і світ, де люди не дивуються магії, – про це вона давно вже всерйоз не замислювалася. Навіть свою причетність до чаклунства сприймала як належне. Одного разу подруга заявила: «Несприйнятливість – теж сила. Немає магії – ти не магиня, а ця, як її… Що добрим людям помагає, чари злі геть розсіває… Знаєш віршик? Ну так, звідки, ти ж іншосвітянка… Чарівниця!».

Лін заперечувала, але хто переконає богиню? Зрештою довелося погодитись із таким визначенням. Допомогти – завжди будь ласка, зруйнувати – як вийде, але й у справжніх магів бувають помилки. Щоравда, Лін воліла залишатися звичайною селянкою.

Ось і зараз на думці були не проблеми світу і магії, а банальний обід.

Зеліну, звичайно ж, такі дрібниці життя не турбували. Магія давала їй змогу виставляти на стіл страви кращих кухарів людських держав. Крадені, звісно, – сама вона куховарити не вміла, та й не прагнула навчитися. Тобто на словах богиня докладала стільки зусиль, що, здавалося, ще трохи – і її серце не витримає непомірного навантаження. Та на ділі все закінчувалося спаленою яєчнею.

Порив вітру розкидав по столу нарізану цибулю і підняв у повітря хмарку борошна.

«Я двері не зачинила», – Лін витерла руки, поправила простору літню сукенку (одяг цього світу був напрочуд зручним) і потягнулася до вікна, щоб позбутися протягу.