ГЛАВА 27.1. Про богів і права

/Право жити – настільки щедрий, настільки незаслужений дар, що він з лишком окупає всі прикрощі життя, всі до єдиної.

Кнут Гамсун/

Храм Води звели там, де у Світлу впадала Тролорка – широка спокійна річка, що починалась у Дивному Лісі. Свою назву притока дістала завдяки давній угоді, підписаній двома вождями біля її витоків. Документ свідчив, що води річки служитимуть кордоном між землями тролів і орків, і той, хто його переступить, стане злочинцем для обох племен. Це не завадило оркам вирити канал і безкровно відхопити собі великий шматок родючих земель у злегка тупуватих сусідів.

Вряди-годи Тролорка виносила до храму човни не-людей. Прибульці міняли дива Старилісу і показували себе людям. На думку Лін, не-людям подобалась увага.

Поява паломників збіглася з прибуттям «на міну» дивної парочки – величезного, зарослого бурою шерстю троля і рухливого орка з гладкою зеленою шкірою. Троль не розлучався з дубиною (Марк, побачивши це чудо, пожартував, що після удару такою махиною і могилу копати не треба), а його товариш, незважаючи на невисокий зріст, тягав на плечі важку сокиру.

Не-людей вабила влайська знать, і вони крутились навколо паломників як бджоли біля меду – настільки ж настирливо і невідворотно. Метаморф спробував було поговорити щодо надто пильної уваги, але Лін дивилась на небачених (нею небачених!) створінь з анітрохи не меншою цікавістю, тому заборонила їх чіпати. Карі впевнився, що все ще перебуває в опалі, а не-люди – що принцеса захоплена ними.

Оскільки Марк кожну вільну хвилину «мирився» з Зеліною, а другий хранитель образився, до Купелі Розуміння дівчину супроводжувала дуже мальовнича охорона.

Гартонські наглядачі, побачивши троля з орком біля нареченої їхнього принца, впали в меланхолію і кинулись до придворного мага з терміновими донесеннями для Грея. Мабуть, відповідь Геданіота була короткою і чіткою, оскільки весь шлях до Храму Води Лін ловила на собі повні ненависті погляди. Але, відверто кажучи, її це мало турбувало.

На підході до річки верховний жрець зупинивсь і попросив хвилиночку уваги, щоб розповісти, як він висловився, «не вельми зручну новину». Виявляється, шановні Драй і Кіхі ( «Це ми!» – уточнив для Лін простодушний троль) вчора повідомили, що спільні зусилля їхніх племен зі створення греблі не увінчалися успіхом, тому найближчим часом води в Купелі буде не по щиколотку, як раніше, а до поясу. Крім того, вода зараз крижана, бо оркські шамани були змушені заморозити частину непокірного русла і тепер воно повільно тануло.

– Це новий спосіб позбавлення від принцес? – уїдливо поцікавилась Лін, проводжаючи поглядом великий уламок льоду, що плив вниз за течією.

Купіль Розуміння була просторою кам’яною чашею, яку Тролорка вимила біля самого берега. Вона трохи височіла над руслом і лише злегка була покрита водою. Тобто зазвичай злегка. Зараз на місці спокійного плеса вирував бурхливий потік, і лізти в нього навіть задля Розуміння… брр, нізащо!

– Ні-ні, Ваша Високосте! – зблід від настільки блюзнірського припущення верховний жрець. – Ось!

Він вказав на широку і довгу дерев’яну дошку, що лежала неподалік.

Лін не повірила своїм очам.

– Ви пропонуєте мені плисти на цьому? – повільно підвищуючи голос, прошипіла вона. – Батьку!

Імператор навряд чи очікував, що до нього звернуться за підтримкою.

– А? Де? Навіщо? – Нарешті він побачив причину суперечки і гаркнув, налякавши не тільки жерця, а й своїх підданих: – Не дозволю! Чим ви тут займаєтесь, нероби? У вас була ціла ніч, щоб спорудити безпечний міст для принцеси! Всіх відшмагаю! Звільню! Страчу!

З кожним словом священнослужитель все нижче схилявся до землі, і до кінця промови мав вигляд скрученого радикулітом старого. Лін же дивилася на Його Величність, не розуміючи, звідки такий спалах гніву, тим паче, через що? Настільки підозріла турбота гірша за відверту ворожість.

– У вас є п’ять хвилин, щоб усе виправити, – наказав Малдраб Четвертий, демонстративно відвертаючись.

Жрець закружляв на місці, не розгинаючись. Здається, він зовсім втратив голову від імператорського гніву. А Лін недоречно згадала слова Дісона про те, що владика відрізняється від інших саме умінням керувати і карати. Напевно, служитель хвилювався недаремно.

– Я чекаю, – надто спокійно нагадав правитель Веллійської імперії, і стало ясно: він намагається знайти пристойний привід, щоб зігнати на комусь злість.

Крезін нахилився до імператора, але той лиш відмахнувся.

«Дісона б сюди, миттю Його Величності мізки вправив би», – Лін відчувала незручність через те, що, по суті, сама втягла жерця в неприємності.

Може, він би запропонував покласти ту дошку на березі і символічно занурити у воду ноги? А Лін відразу подумала найгірше і підняла крик. Ех, здається, не тільки у Малдраба сьогодні поганий настрій…

– Йог’личість не радий? – гучно прошепотів їй на вухо троль, та так, що навіть жрець призупинився.

– Ні, – посміхнулася Лін.

Не-людь міг говорити як завгодно (хто ж посміє перечити?) і що завгодно («Дикун!» – виправдовували своє боягузтво зачеплені образливими промовами).