13.2

– Лівайя! – забувши про солідність, вигукнув Карі.

– Зеліна! – сказала Лін.

– Твою ж!.. – підсумував Марк.

Принц спокійно продовжив, ніби всі його співрозмовники могли похвалитися зацікавленістю богів:

– Я назвав би її Лисицею. Принцесо, звідки ви знаєте такі слова? – удавано обурився він.

– Які? – так само фальшиво здивувалась Лін. – Я згадала свою улюблену собачку клуської породи. Вона незабаром ощениться.

– Ця рудоволоса красуня порадила мені поспішити до Серця, якщо я не хочу стати вдівцем до весілля. Відверто кажучи, перспектива жалоби мене не дуже засмутила, але з погляду великої політики… Тому я тут, і хотів би почути пояснення.

– Вони того… прощалися! – повідомив Марк.

Геданіот подивився на нього як на пса, що невчасно тявкнув, і додав:

– Принцесо, ми розрахувалися, чи не так? Я сподіваюся на чесну відповідь. І якщо ти почнеш благати… Гей, припини! Тут немає сторонніх, то навіщо влаштовувати показну істерику?

Лін і не думала ні про що таке. Вона тихо присіла біля каменю, сховала обличчя в долонях і зайшлася нестримним сміхом. Дівчина відчувала – ще трохи, і до справжньої істерики недалеко. Які благання, які виправдання?! Лін щойно дивом уникла дуже близької і реальної смерті, а він пропонує просити вибачення за порятунок?

Можна подумати, такі події кожного дня трапляються… Ні, останнім часом взагалі-то майже кожного, але відчувати близький кінець свого недовгого існування (як особистості!) було ще й як неприємно. Зараз саме час кинутися рятівнику на шию і слізно дякувати йому, обіцяючи всі скарби світу!

Думка про такий розвиток подій розвеселила Лін ще більше. Що поробиш, не принцеса вона, не принцеса!

Глухий удар і стукіт падаючого тіла змусили її припинити несвоєчасний сміх і підняти голову. Принц сидів на землі, очманіло кліпаючи віями. Його ліва щока повільно червоніла і опухала, а над ним, зло примружившись, височіла Лівайя.

Лін запідозрила, що богиня вміла ставати невидимою, адже чим ще можна пояснити її раптові зникнення і появу?

– Смертний, ти посмів звинуватити когось у коханні? – тремтячим від люті голосом запитала Лівайя. – У моєму храмі воно священне! Той, хто зазіхнув на нього, карається жорстоко і нещадно, а ті, хто торкнувся Серця разом, – під моїм захистом. Підводься, принце. У тебе був шанс дістати моє заступництво, але ти їм не скористався. Проклинай же свою дурість і недалекоглядність! І запам’ятай: той, хто посміє нашкодити цим юним створінням, закінчить життя в страшних муках.

Богиня величаво пішла (точніше, розтанула в повітрі), а Лін кинулася до Геданіота, притуляючи його мисливський ніж до його ж щоки, щоб холодне лезо зменшило синець. Вона уникала погляду метаморфа, відчуваючи, як її власне обличчя наливається фарбою сильніше, ніж гартонська фізіономія.

Непослідовність богів починала її забавляти. Треба ж, яка принципова ця Лівайя! При першій же загрозі укладу храму забула про особисту неприязнь і змінила об’єкт цькування. Чи їй без різниці, кого карати, лише б екземпляр був гідний і мотив вагомий?

Принц тихо стогнав, і не думаючи вставати. Схоже, давати ляпаси богиня любила і вміла…

– Карі, чого вона від тебе хотіла? – запитала Лін про те, що її мучило.

– Крихітко, чому відразу від нього? По-твоєму, такій приголомшливій жінці від мене нічого не може бути потрібно? – обурився гвардієць.

– Тебе, Марку, вона й питати б не стала. На твоїй пиці написано: «Згоден на все. Інтим пропонувати». Карі, це секрет?

Метаморф, зітхнувши, визнав:

– Велика богиня запропонувала позбавити мене від Кайданів покори.

– Методом мого вбивання? – обурено поцікавилася Лін.

– Ні, що ти! Лівайя сказала, у мене якась особлива душа, тому я можу стати її помічником, а на них Кайдани не діють.

– І ти розвісив вуха? Та вона просто… Стривай! Зеліна часом не згадувалася? Ні? Або добро? Ага! Слухайте, а можна якось замінити богиню або бога? Розумієте, Зеліна дуже хоче покинути Храм Життя, якщо я правильно зрозуміла її натяки, але їй треба залишити собі заміну. Вона говорила, що ти, Карі, підходиш за багатьма параметрами! Щоправда, не в її храм…

– А в який? – Метаморф анітрохи не здивувався своїм божественним можливостям.

– Немає ще такого, – визнала Лін. – Це і змушує сумніватися у правильності моєї теорії. Я чомусь вирішила, що боги Дванадцяти храмів – це  люди, які набули сили завдяки особливостям реліквій.

– Ти кмітлива, рьяско. – Зеліна вийшла із-за зеленої стіни, штовхаючи перед собою напівзнерухомленого Варласта. Схоже, для управління чоловіками вона мала універсальний засіб. – Ми не ділимося одне з одним історіями своєї появи тут, але можу сказати точно – ніхто з нас не опинився у храмі добровільно. Сподіваюся, хлопчики не розчаруються, якщо я зізнаюся, що більшість богів знайшли безсмертя випадково.