8.3

***

Появи героїв дня натовп навіть не помітив. Незважаючи на давно опущену завісу, глядачі не поспішали йти, чекаючи, ймовірно, повторення кульмінаційної сцени на біс. Відсутність провідної актриси їх не надто хвилювала. Люди юрмилися навколо Озера Очищення, незважаючи на заборону перетинати лінію колон (яка різниця, коли все сталося і без їхньої участі?), перешіптувалися, перемовлялися і перекрикували сусідів, не звертаючи жодної уваги на трьох осіб, що з’явилися з нізвідки.

Карі, ледь усвідомивши, в якому зі світів він перебуває, вибачився і поспішив у напрямку хатини принцеси. Марк, оцінивши натовп, що бажав див, невпевнено поскаржився на головний біль і втік поправляти здоров’я за метаморфом. З поведінки хранителів Лін зрозуміла, що або вони не помітили на Озері нічого дивного, або їй небезпека привиділася. Але ж отрута була справжньою?

Залишившись перед юрбою, що жадала видовищ, дівчина зажурилася. Не те щоб вона побоювалася присутніх тут людей… Але й бути живим спростуванням місцевих вірувань («З вивороту не повертаються!») їй не хотілося. Та й фантазія оголосила бойкот, тому придумати більш-менш правдоподібне пояснення своєму існуванню було важко. Не казати ж, що Зеліна сама їх відпустила, ще й помахала на прощання? Чи сказати?

Білосніжна хламида залишилася на плитах «іншого» храму, а в звичайному одязі Лін нічим не виділялася з натовпу. Тобто це вона так думала.

Побачити жінку в штанах для клусців було повсякденням (нехай спробує хто вказувати магиням, як одягатися!); для веллійців – ганьба, та й годі; серед гартонців же та, що зазіхнула на привілей воїна, заслуговувала смерті. Між іншим, в Гартоні рабам, юнакам, калікам і взагалі всім, хто не мав військового знаку, дозволялося одягати винятково спідниці різної довжини – залежно від статусу і особистих заслуг. Злі язики стверджували, ніби для гартонця те, що не носило штанів, прирівнювалося до жіночої статі, але хтозна, хтозна…

Лін просувалася до помічених нею імператора, ельфа і Крезіна, а глядачі потроху зміщували центр уваги. Перекрикування змінилися здивованими перешіптуваннями, які незабаром стихли теж. І коли вона звернулася до «батька», здригнувся не тільки він.

Страшно не було. Лін вирішила, що свій ліміт переляку на сьогодні вона вже використала. То про що ж хвилюватися? Імператор хотів диво – ось вам, будь ласка!

Та на душі шкребли кішки. Що вигідніше Веллійській імперії – оголосити недавні події благословенням небес чи підступами злих сил? Потреба в принцесі поки не відпала, але не варто забувати: це тепле місце не завжди буде вакантним.

– Тату, я повернулася.

Малдраб Четвертий зміряв Лін довгим поглядом (радники в нескромному розгляданні не відставали) і, схоже, вирішив залагодити справу миром.

– Доню моя, ти сильна і відповідальна, то ж будь поблажливою і проясни велику загадку. Подивись, який схвильований наш народ! Порадуй нас, світла принцесо, розкажи історію свого чудесного повернення!

«Народ» радісно загалдів і підтримав цю пропозицію криками. Щоправда, деякі фрази свідчили про зовсім інше ставлення до «дива».

– Сором який!..

– Нещасний імператор… таке неподобство!

– Замінили, їй-богу, замінили… Безсоромниця!

– Кого?.. Хто?.. Де?..

– Сонечко наше не-люди вкрали! Перевертня замість неї поставили…

– Ох, поможи Зеліна, і сюди дісталися… Миру від них нема…

Лін глибоко зітхнула. Затримала подих як перед стрибком у воду, вперто похитала головою і почала свою розповідь, адже якщо вже їй подарували право самій придумати пояснення, треба було скористатися ним повною мірою.

Вона говорила про прекрасні землі, де править мудра і справедлива богиня (дівчину трохи мучила совість через тих бідолах, що вирішать на практиці перевірити це твердження). Про саму Зеліну, яка так перейнялася їхнім із хранителями тяжким становищем, що без роздумів повернула нещасних до рідного світу і навіть обдарувала принцесу новим одягом.

Натовп трохи засумнівалася і довелося вставити історію про шанобливу і слухняну дівчину, яку лише напуття богині спонукало постати перед народом у «цьому дивовижному вбранні». Далі йшли подяки мужнім людям, які не падали духом і вірно чекали свою принцесу. Потім – розповідь про люблячого батька, чиї молитви збільшили сили Зеліни і допомогли доньці повернутися, щоб продовжити нелегкий шлях і сприяти миру в усьому світі…

Натовп був в захваті, хоча не припинив висувати версії про підступи Дивного Лісу.

Незабаром під конвоєм Крезіна і Дісона (вони стверджували, що це супровід) Лін вирушила в свою хатину.

Наближався полудень, до того ж відсутність сніданку давалася взнаки. Підходячи до заповітних дверей, дівчина мріяла про ситний обід і безтурботний сон, але її зустріло зайняте ліжко, на якому, розвалившись по діагоналі, спав Карі. А ще запевняв, ніби для метаморфів сон необов’язковий!

***

Бам-бам-бам! Здавалося, хтось вирішив вибити слабкі дверцята. Карі скотився на підлогу, немов постукали по його голові.

– Відчиняємо? – запитав приречено.

– Стривай, подивлюся спочатку. – Лін виглянула у вікно і відскочила. – Швидше йди геть! Через ванну кімнату, там дах можна розібрати! Та не барися, гартонці не чекатимуть!