Розділ 11. Вікно

Слава знову взяла фотографію матері до рук. Вона розглядала її з холодною байдужістю, та по тому, як заціпеніли пальці, Яр зрозумів, наскільки вразливою дівчина зараз була.

Яр ще раз оглянув документи. Так, ніяких сумнівів, то був справжній поліційний звіт про смерть. Ще раз оглянув теку й помітив, що всередині залишився один папірець. То була записка. Ще одна погроза. Тільки цього разу надрукована.

— Що там у тебе? — запитала Слава й підійшла ближче, коли хлопець не відповів, аби заглянути йому через плече.

“Ти ж не хочеш повторити її долю, Славцю?”

Одне коротке речення, а воно змусило заходитися в шаленому темпі два серця.

— Що за хрінь? — випалила Слава й відступила на крок.

Вона здавалася розгубленою. Може, навіть наляканою. Якби не мала звички приховувати справжні почуття, це було б помітно, а так лише стиснуті губи й зчеплені в замок руки свідчили про її стан.

— Може, це натяк, що твоя мама повісилася не сама? — удав переляк Яр.

Насправді він зберігав холодний розум як ніколи. Погрози Слава й раніше отримувала, проте чи є сенс залякувати, але при цьому не нападати? Тоді навіщо це все?

— Треба дослідити справу мами! — закотила рукави Слава й сіла на диван.

— Згоден. Але треба переодягнутися з дороги і поїсти, для початку. А тоді вже на свіжу голову взятися до справи.

Насправді Яр не відчував голоду, але хотів сходити до квартири дівчини й перевірити її. Тамбур був зачинений, але ті двері могли замкнутися від сильного поштовху, бо мали магнітний замок.

Залишив же хтось теку, значить, відчинили відмичкою або запасним ключем. Хлопця непокоїло, що двері до квартири вони не перевірили.

— Мені треба віднести речі, — безтурботно заявила дівчина, та її пальці стискалися й розтискалися.

— Ходімо разом, — запропонував, поправляючи окуляри завченим жестом ботана.

— Думаєш, мені треба нянька? — вигнула брови Слава.

— Ні. Але я не хотів би залишатися один.

Нещасні очі кота зі Шрека й дівчина здалася.

— Гаразд… Ходімо.

Двері до квартири Слави були замкнені. Не велика перемога, але дрижаки припинили гуляти тілом.

Вони увійшли й увімкнули світло. Яр першим помітив, що у квартирі було прохолодно. Занадто, як для теплого весняного дня.

По шкірі тисячею голочок пробіг холод й згорнувся за пазухою. Хлопцю це не сподобалося.

Він не знав, чи є хто у квартирі, але якщо чекали на Славу, то він мусив дати знати, що вона прийшла не сама, тому хлопець перечепився через залишену на підлозі сумку з речами й заходився голосно зойкати, тримаючись за ногу. Це мусило злякати потенційного погрожувача, якщо він був десь неподалік.

Слава лише очі закотила.

Вони пройшли до вітальні. Яр помітив, як легко колихається штора.

Доки дівчина понесла речі до дивану, він пішов до вікна. Воно було відчинене. То он звідки холод? Вечірня прохолода вільно гуляла по квартирі. Яр щиро сподівався, що лише вона.

— Вікно відчинене… — майже пошепки повідомив, повертаючись до Слави.

— Не дивися так! Я не пам’ятаю, чи замикала його… Могла й залишити.

Ніби байдуже знизала плечима, та Яр помітив, як зблиснули її очі. Від страху?

Вони разом обійшли усі кімнати. Нікого не було. Зараз. А раніше?

Яр перевірив і інші вікна. Було справді схоже на те, що Слава просто забула замкнути те перше вікно, адже шостий поверх. Занадто високо.

— Славо, ходімо краще до мене! Давай сьогодні разом переночуємо.

Дівчина підняла брови.

— Гадаєш, я боюся?

— Ти? Ні… Але я б не хотів лишатися один. Спочатку ті погрози, тепер ще справа твоєї мами. Остання погроза занадто переконлива, і я… Давай краще побудемо сьогодні разом!

— Так і скажи, що до себе в квартиру мене затягнути хочеш, збоченцю! А ти далеко підеш зі своїм невинним личком…

Ну от як завжди, Слава в своєму репертуарі. Зате дівчина взяла сумку з речами й пішла до спальні, а за кілька хвилин повернулася вже переодягнена в домашній спортивний костюм.

На вечерю вони випили каву і посмакували розігрітими стравами тітки Ліди, якими була заповнена морозильна камера.

Було дивно їсти в тиші, та Славу не тягнуло на жарти, а Яр був радий перепочинку. Він любив спокій.

Вони разом всілися на дивані. Дівчина знову взяла фото матері до рук. Яка людина взагалі хотіла б на таке дивитися? Та Слава не відривала очей.

— Того дня я у сусідки була. До мами приходив кавалер. Черговий… Тому я залишилася ночувати. А потім сусідка привела мене додому, а там була вона… Вже мертва.

Мама Слави була доволі специфічною жінкою. Жила вона за рахунок забезпечених коханців. Іншими словами, Марина була утриманкою. Ще й балувалася легкими наркотиками, полюбляла алкоголь, пила антидепресанти. Не дивно, що ніхто й не сумнівався у способі її смерті.

В теці були основний поліційний звіт, свідчення очевидців, звіт судмедексперта, звіт криміналістів, попередні висновки слідчих, фотографії з місця злочину та додаткові матеріали. Аби все попередньо прочитати, знадобиться чимало часу!

Вони разом до третьої ранку читали документи й дивилися фотографії.

Перший ажіотаж минув. Як і переляк через нову погрозу. Слава години за дві перестала смикатися й вивчала дані зі завзятістю слідчої. Сам Яр теж перестав очікувати нападу будь-якої хвилини.

Врешті Слава заснула на дивані. Парубок накрив дівчину пледом, ще раз перевірив замки на дверях і вікнах, а тоді пішов до себе й відкрив ноутбук.

Аргус кілька разів блимнув світлом екрана, аби привітатися.

Хлопець завантажив йому сфотографовані документи з теки, останню погрозу й відео з камер спостережень за ті години, що їх не було вдома. А тоді поклав ноутбук на тумбу й відключився.

Не хотів думати ні про погрози його підопічній, ні про те, що чатувало на нього самого в темряві.

***

Хтось був у кімнаті. Яр не подав вигляду, що прокинувся. Навіть з подиху не збився.