Розділ 8. Несподівані маневри

Наступного ранку Яр моніторив камеру в тамбурі. Його погляд ніби приклеївся до дверей дівчини. На обличчі застигла байдужа маска.

Лишалося ще трохи почекати, і Слава вийде, бо скоро в дорогу з групою до Львова.

Яр збирався увімкнути Ярика та “випадково” зіткнутися у дверях, а потім поїхати на автобусі до потяга разом. Але Слава випередила, одразу підійшовши до його дверей.

Дівчина, не роздумуючи, зробила три короткі стуки. Парубок почекав хвилинку, розтріпав волосся під капюшоном, начепив окуляри, зробив переляканий вираз обличчя й підкрався до дверей.

— Хто там? — гукнув знервовано.

— Це я, Ярику. Відкривай!

— Хух… — протягнув полегшено. — Я вже думав, то хтось лихий прийшов!

— Ну, я б на твоєму місці не поспішала з висновками, — хижо усміхнулася Слава й облизала верхню губу кінчиком язика. — Ти зібрався? Давай разом поїдемо. А то ще загубишся.

Смішно чи ні, та Ярик одного разу ледь не пропустив пару, бо загубився в університетських коридорах. Насправді парубок затримався в бібліотеці, вивчаючи запасний вихід з універу, яким рідко користувалися.

— Тільки сумку візьму!

Слава практично не розмовляла в автобусі. Яр і собі мовчав. Дивно, та йому було комфортно просто сидіти поряд, доки дівчина тицяла гру у телефоні.

Добре, що вона сама сіла біля вікна, бо патлатий тип у проході в шкіряній куртці Яру не сподобався. Занадто багато витріщався. А як піймав погляд ботана Ярика, то взагалі вишкірився.

Коли проходили повз на вихід і тип хотів ненароком помацати Славу, Яр удав, що не втримався на повороті й завалився на чоловіка, штовхаючи його ліктем у живіт.

Яр знав, що цілитися треба в сонячне сплетіння трохи вище пупка. Тоді їхня “випадкова” штовханина надовго запам’ятається патлатому.

Той зіщулився й щось викрикнув, а Ярик схопив Славу за руку й вибіг з автобуса.

— Хух… Страшно! Ти бачила цього бичка?

— Так, Ярику. Цей бичок зростом із мене, а вагою з Дюймовочку, але то таке. Ходімо вже, хочу глянути в пику Валі, а ще придивитися до твоєї Аліни. Може, вона запала-таки, та навмисно цього не показує, от і відривається на мені.

— Нащо їй прикидатися? — спробував закинути сумку на плече, і та незграбно впала додолу.

Слава глянула на нього, як на ходячу катастрофу, проте коментарі залишила при собі.

— Заради розваги. А може, просто натура підла.

— Аліна не така! — показово насупився Яр.

— Ну звісно! Вона — на трамваї! Аби лише її з колії на ньому не понесло!

Група зібралася на пероні, зайнявши дві лавки. Ніна Миколаївна теж була. Вона весь час поглядала на годинник і рахувала студентів. Поки запізнювався лише один.

— Якщо Влад не з’явиться, поїдемо без нього! Ну що за бідося…

Одногрупники покивали. Яр же крадькома оглянув місцевість і людей на пероні, але не помітив нічого підозрілого.

Парубок тримався поблизу Слави, але нікого вже не дивувала їхня компанія. Звикли за три тижні.

Про їхній поцілунок посудили та й забули, адже на повторі в усіх стояв новий скандал про кінозірку і хлопця, який її б’є.

Яр теж хотів би так легко забути, але в голові крутилася думка, що він не проти б повторити, бо ж геть нічого не встиг зрозуміти. Йому було мало! Хитнув головою, аби пустити думки про поцілунки за вітром.

Слава сама сіла поряд із Яром у потязі, аби було зручно тримати на мушці Валентина, який сидів навпроти. Аліна з подругою Боженою зайняли сусідні місця. 

Сім годин пройшли досить швидко.

Будинок, у якому вони розмістилися у Львові, віддалено нагадував замок. Яр гарно виконав домашнє завдання, тому поцікавився, звідки у простої викладачки друзі з такими хоромами.

Ніна Миколаївна, виявляється, з непростої сім’ї. Її мама була відомою телеведучою на першому каналі, а власник будинку ходив у неї в коханцях.

Дівчата зайняли кімнати на третьому поверсі, по чотири у кожній. Яр не здивувався, коли Слава опинилася в одній кімнаті з Аліною. Очікував, що та свого не проґавить.

Сам він підлаштував так, аби опинитися разом із Валентином. Насправді він дуже сумнівався, що цьому йолопу вистачить клепки підкидати записки з погрозами й не лишити слідів, проте перевірити треба було.

Парубок непомітно вивчив вміст сумки одногрупника й полегшено зітхнув, коли не помітив ручки Паркер серед речей. Валентин із тих молодиків, які б на лоба собі її приклеїли, аби краще було видно таке багатство.

Увечері вирішили залишитися в будинку, втомлені після дороги. Усією групою замовили піцу й разом усілися дивитися фільм.

Аліна якось непомітно опинилася поряд біля Яра, а по інший бік всілася Слава. А оскільки вона й далі грала на публіку, то прихилила голову до його плеча.

Яр удав засоромлену мамину квіточку й втупився в екран.

— Хочеш, поцілую тебе? — почув він шепіт на вухо й не одразу второпав, що за напасть і чий ніжний голос побіг мурашками по шкірі.

То була Слава, яка дивилася на нього з бісенятами в очах.

— Н-нащо? — розгубився Ярик.

— Аліна дивиться. Хочу її позлити!

— А я не хочу! — відчайдушно прошепотів і затримав подих, аби обличчя почервоніло.

— Аліну злити чи мене цілувати? — хитро всміхнулася Слава.

— Славо, будь ласка, тут усі! Мені соромно…

Дівчина голосно розсміялася, не зважаючи на одногрупників. І байдуже, що на екрані героїня плакала через розбите серце.

— Окей. Хай думає, що ти сказав мені щось дуже смішне!

Гарячий подих біля вуха запалював кров і з силою гнав по венах, примушуючи серце битися частіше. Вже й не треба було докладати зусиль, аби щоки почервоніли.

Поправив пальцем окуляри, що знову сповзли на ніс, і відтягнув трохи комір худі, прочищаючи горло.

— Ярику, якщо хочеш завоювати дівчину, треба діяти впевнено! — продовжила шепотіти Слава йому на вухо, мов темний янгол на плечі, який підбивав піддатися спокусі.

Хоч вчора і вийшло перетнутися з Діаною на коротку “зустріч”, це мало втамувало гормони, які наче показилися.