Розділ 7. Невидимий ворог

Вони перекусили піцою. Слава запропонувала глянути разом ще якийсь фільм, бо нудно, але Яр весь час відчував жука в кишені, і йому не терпілося ним зайнятися, тому він відмахнувся від пропозиції зі словами про роботу.

Дівчина лише плечима знизала й попросила зачинити за собою двері.

Яра збісило, що дівчина вкотре не думає про безпеку. Спробував їй натякнути, та вона кинула в нього маленькою диванною подушкою й цикнула, аби не заважав дивитися фільм. Ох, і заробить вона колись по симпатичній дупці!

Першим ділом вдома поклав жука на стіл і пішов перевірити компи.

Помітив на камері, як відчинилися двері до квартири Слави, і на хвилину серце закалатало десь аж у горлі. А тоді її голова висунулася у просвіт, оглянула коридорчик, і двері зачинилися. Яр почув три повороти ключа й усміхнувся кутиком губ. Дівчина лише вдає безтурботність. Не зовсім вона і пропаща!

Яр нарешті взявся до справи. Розгорнув фольгу, взяв жука двома пальцями, обережно відкрив корпус маленької прослушки та витягнув сім-карту. Вона була звичайною, без логотипів операторів, що вже насторожувало.

Вставив її у рідкісний адаптер, підключив до комп'ютера й запустив софт для зчитування даних. Спочатку програма показала стандартні дані — номер, останні виклики, але жодних збережених контактів.

Яр скопіював номер у базу, доступ до якої “позичив” у дядька, щоб дізнатися власника жука, але результат не порадував — номер був одноразовим, купленим за кеш. Жодних прив’язок, жодної історії.

Він запустив додаткове сканування. Але далі все виглядало так, наче зачищено заздалегідь: усі з'єднання проходили через ланцюжок VPN, більшість з яких уже неактивні. Один із серверів, який він спробував перевірити, просто «мовчав».

Глухий кут. Яр стиснув губи й втупився в екран, ніби він міг видати ще якийсь результат. Аргус теж нічим допомогти не зміг.

Парубок відкрив програму відстеження активності сім-карти, але отримав лише підтвердження того, що вона вже «мертва». Ні спроб підключення, ні вихідних запитів. Ніби про неї різко забули.

Здогадалися, що жука знайдено? Як він взагалі потрапив до квартири Слави? Треба перевірити камери. Але ж записи зберігаються лише за добу. Може, сама дівчина щось знає?

Парубок оглянув жука ще раз, та не знайшов нічого нового, а тому взяв молоток і один раз з силою опустив на його чорний бік. Пристрій одразу ж розсипався на шмаття. Сімку Яр порізав на кілька частин для перестороги.

Хлопець уперся ліктями в стіл, глянув на потрощеного жука і зітхнув. Якби це був любитель, він точно залишив би слід. Але тут працював хтось, хто знає, як ховати інформацію. Тобто, Слава під реальною загрозою.

Перегляд записів з камери нічогісінько не дав. Яр відчув себе йолопом, бо ж у нього під носом хтось прослизнув до оселі дівчини, яку він мав захищати від подібного.

Але парубок швидко припинив себе гризти. Ще не все втрачено. Вони вчасно виявили жука, а Слава сама розповіла про погрози. Є з чим працювати!

Треба було ненавʼязливо вивідати у дівчини, чи не приходив хто, доки його не було поряд. Може, вона когось сама впустила до оселі й могла б описати.

А ще не варто було забувати про поїздку до Львова з групою… Може, вдасться відговорити Славу?

Яр вигадав план, а тому наступного дня сам стояв під дверима квартири Слави й тиснув на дзвінок.

Дівчина відкрила заспана, в одній довгій футболці. Вона ще не встигла натягнути звичну броню й покритися колючками. Їй так личила подібна невимушеність, що парубок застиг із відвислою щелепою.

— Чого приперся спозаранку? — скривила дівчина носа, й магія розвіялася.

— Вже одинадцята.

— Так. Лише одинадцята вихідного дня. Останнього, між іншим!

Ярик знітився й винувато глянув з-під лоба.

— Ти вчора мене піцою нагодувала. Тому я вирішив, що винен тобі їжу.

Хлопець протягнув їй пакет із доставкою ролів. Очі Слави засяяли.

— Суші? Сподіваюся, там філадельфія?

Яр кивнув. Лише після цього його запросили зайти. Ну як запросили — просто не зачинили двері перед носом.

— Я чого прийшов, Славцю. Аліна… Ну, вже три тижні минуло. Я б хотів запросити її на побачення після поїздки до Львова. Але мені треба підготуватися і придумати що і як. Допоможеш?

Слава не змінилася на обличчі, підтанцьовуючи під уявну музику й розкладаючи їжу на столі. Край довгої футболки ковзав туди-сюди по голих ногах.

Яр застиг на порозі кухні, не наважуючись підійти ближче. Уява малювала недоречні картинки: дівчину на столі, а самого Яра поряд із нею. Точніше, між її ногами.

Довелося легенько ляснути себе по чолі й потерти очі, аби трохи привести себе до тями.

— Допоможу. Які ідеї для побачення маєш?

— Ммм. Ми могли б сходити до музею. Є хороший — Національний музей історії України.

— Ні, Ярику.

— Музей історії Києва?

— Ні.

— Ну, тоді, може, Музей Гетьманства?

— Ярику! А щось, окрім ідей із музеями, у твою милу голівоньку приходить?

Яр удав, що задумався.

— Можна було б сходити в кіно, — нарешті “осяяло” його.

Слава залізла на стілець із ногами й взяла до рук палички. Парубок сів навпроти й потягнувся по свої. Знову піймав погляд дівчини на своїх пальцях. Точно, у неї ж фетиш!

— Це вже краще.

— Зараз у кіно є смішний пригодницький фільм. Людопес. Може, чула?

Дівчина глянула так, ніби він їй запропонував разом каструвати сусідського кота.

— Ярику, якщо фільм, то він має бути романтичним.

— Чому?

— Бо це перше побачення! Треба налаштувати дівчину на певний лад. Розчулити. Розвести на почуття, а потім і на поцілунок.

— А якщо я не хочу її… розводити?

— То нащо тобі з нею зустрічатися?

— Щоб пізнати її краще.

— Та ти романтик, Ярику! Але якщо не кинешся обмінюватися з нею слиною, вона подумає, що нецікава тобі.

Удав засоромленість, а сам згадав поцілунок зі Славою. То був лише невинний доторк до губ, а пройняло до самих кісток. Навіть від згадки про нього серце швидше забилося в грудях.