Розділ 5. Слова, що обпікають

Яр відчув дежавю, коли почув стук у двері. Глянув у камеру й помітив Славу, що тупцювала біля його квартири. На мить подумав, що добре було б не відкривати, та дівчина натиснула на дзвінок і не відпускала, доки не опинився біля дверей.

— Привіт, — буркнув тихенько.

— Бачились уже. Кіно подивимось?

Дівчина виглядала похмурою. Не те щоб зазвичай вона світилася сонечком і розпливалася в калюжу від посмішок, але зараз хмурила чоло інтенсивніше.

— Проходь.

Слава одразу ж прошмигнула на кухню й порилася в шафках.

Яр не пішов за нею. Поспішив довести до ладу техніку, якщо дівчина знову вирішить полізти до комп’ютерів.

Одногрупниця принесла тарілку з гарячими бутербродами й оповиту парою чашку кави. Невже у турці зварила?

— У тебе ковбаса закінчилася. І сир також. Довелося битися за них із голодними мишами. Ти б їжі купив, чи що.

— Та я сам не готую. Ото, хіба що, бутерброди.

Яр сів поряд із дівчиною на диван, і аромат кави закрутив у носі.

— А моя чашка де?

— Звідки мені знати?

Слава взяла пульт і з силою почала тицяти на кнопки, а Яр пішов на кухню. Ще жодна дівчина його так не бісила.

Заварив собі каву й сів на диван. Забув, що ботан Ярик обрав би крісло в дальньому кутку, та байдуже вже.

Слава примирливо простягнула бутерброд. Вона не підколювала парубка, не пускала бісиків, не намагалася присоромити відвертими поглядами, як робила останні три тижні, відколи вони почали спілкуватися.

Після тієї розмови в університетській кав’ярні Слава весь час крутилася поряд, аби на очі Аліни потрапила "щаслива парочка".

Від поцілунків Яр відмовився. Обіймів теж уникав. Але й щасливого, заливистого сміху дівчини вистачало, аби привернути увагу одногрупниці.

З допомогою Аліні по предметах поки не поспішав. Відмахнувся від ідеї тим, що ще не готовий. Слава погодилася, що краще добряче прогріти ґрунт, на якому “зійде й розквітне насіння кохання”.

Слава агресивно відтяпала великий шматок бутерброда жуючи так, ніби по ковбасі замість сиру розплилася смола.

— Щось сталося?

Дівчина знизала плечима й байдуже втупилася в телевізор.

На середині фільму Слава піймала погляд Яра. Прикувала його до себе мінливою блакиттю й не відпустила. Потім дівчина потягнулася по пульт і натиснула на паузу.

— Врешті, яка різниця? Це ж усього лише дурнуватий жарт!

Слава посунулася, аби дістатися до кишені джинсів. Уже за мить у руках вона тримала маленький білий конвертик. Невже любовну записку притарабанила? Ще змусить підсунути Аліні…

Яр потягнувся по складений клаптик паперу й ненароком торкнувся пальців дівчини. Відсмикнув руку, ніби вжалений, і кинув знічений погляд на Славу. А та вивчала уважно його реакцію.

Хлопець відчув себе малесенькою комашкою під великим скельцем мікроскопа.

— Та не кусаюсь я. Майже. У дуже рідкісних випадках. Але довідку від лікаря про відсутність сказу маю, тож не вдавай із себе незайманку в першу шлюбну ніч!

Слава раптом схопила Яра за долоню й потягнула до себе, аби всадити його поряд, і показала підборіддям на лист у руках, заглядаючи через плече.

Яр пробіг очима по каліграфічно виведених рядках, і морозець пробігся по шкірі, а потім проліз під неї, вгризаючись у кістки. Дідько!

Слава отримала листа з погрозами. Яр перечитав слова ще раз.

“Ростиславо,

Ти занадто спокійна. Здається, ти не помічаєш, що за тобою стежать. Довіряєш не тим людям. Гадаєш, ти в безпеці? Не будь такою наївною. Світ не такий добрий, як тобі ввижається.

Скоро ти це зрозумієш.”

— Де ти це взяла?

І чи не йдеться в записці про Яра? Хтось дізнався про його таємницю? Простір у кімнаті ніби наелектризувався від напруги.

— Підкинули в сумку в універі, — байдуже повела плечем дівчина.

— Ти знаєш, коли саме?

— Колись. Це важливо?

Важливо. І дуже-дуже погано. Людину, яка підкинула листа, неможливо буде вислідити. Хоча на вході до універу працює турнікет із перепустками. Ніхто чужий не зміг би зайти. Хіба що прослизнув крізь охорону.

Яр помітив собі, що треба перевірити, кому видавали тимчасові перепустки.

— Коли саме, Славо?

Піймав прискіпливий погляд дівчини, що по-новому ковзав обличчям, і зрозумів, яку дурню тільки-но вчинив. Його голос прозвучав занадто вибагливо, як для бабусиної квіточки, яку він удавав.

— Пробач! Просто злякався дуже. Не хочеш — не відповідай.

— Цю підкинули у вівторок.

Чотири дні тому.

— Цю?

— Є ще одна. Підкинули сьогодні.

Слава знову потягнулася до кишені й дістала ще один листок, складений конвертиком.

“Ростиславо,

Ти не сприйняла попередження серйозно. Дарма. Ти занадто безтурботна, занадто смілива. Думаєш, тобі нічого не загрожує? Наступного разу ти зрозумієш, що страх — це не просто слово.

Час боятися.”

— Тільки не роби такий кислий вираз обличчя. Це чийсь тупезний прикол! У понеділок Валі точно не вберегти своїх дзвіночків!

Яр і не сумнівався, що Слава може виконати свою погрозу і не зносити Валентину… голови.

Думки крутилися, мов шестерні механізму. Як він міг прогледіти та коли? Не відходив від дівчини практично цілодобово. Та й в універі був поряд. Але наглядав за Славою, не за її речами.

І вона теж хороша! Навіть вигляду не подавала, що отримала подібне послання. Яка б нормальна дівчина на її місці продовжувала грати в безтурботність, нікому не повідомивши?

Інша проблема була у тому, чи хтось запідозрив його у брехні. Але панікувати зарано. Спочатку треба зібрати факти.

— Тому ти така? Через ці записки?

— Не накручуйся, Ярику. Я така, бо ретроградний Меркурій з Венерою спарувалися, і з’явилася на планеті сліпуча зіронька. Любіть і жалуйте. Все, не заважай мені дивитися кіно!