Розділ 4. Чужі очі

Всіх зібрали в актовому. Мав виступати депутат й вручати подяки студентам у вигляді грошових винагород за різні досягнення в навчанні, спорті й житті університету.

Михайло Лисюра очолював партію “Сила міста” й був одним із кандидатів у мери. Через це Яр був настороженим ще більше, ніж зазвичай, а боковим зором взагалі не випускав Славу з виду.

Парубок сидів у ряду позаду неї, аби швидко дістатися, в разі потреби. В голові прорахував найближчий вихід з актового.

Лисюра розпливався в нещирих посмішках і подяках. Тиснув руку студенту за студентом і все віщав про “гідне майбутнє нашої нації”.

Коли його промова добігала кінця Слава підвелася, аби першою покинути зал.

— О, бачу у студентки є питання! Прошу!

Дівчина не розгубилася, коли їй швиденько до рук запхали мікрофон.

— Доброго дня, Михайле Йосиповичу!

Слава говорила впевненим голосом зі стальними нотками, але Яр, що встиг вивчити її краще за інших, підмітив ледь помітне напруження в пальцях, що стискали мікрофон.

Лисюра ж, навпаки, виглядав задоволеним, хоча в очах майнула якась тінь.

— Раді почути активних студентів! — усмішка його стала ще ширшою, хоча кутики губ завмерли, наче намальовані. — Ви хотіли щось запитати?

Лисина на голові чоловіка поблискувала від поту й світла, що лилося з прожекторів на сцену. Костюмчик чоловіка ідеально сидів і навіть личив трішки розповнілому пану.

— Так, звісно, — Слава злегка підняла підборіддя, зустрічаючись із депутатом поглядом. — Ви сьогодні так багато говорили про майбутнє нашої нації, про підтримку молоді, і це справді чудово! Скажіть, будь ласка, чи не здається вам, що підтримка не має бути вибірковою?

Лисюра нахилив голову, зображаючи щире здивування.

— Що ви маєте на увазі, ммм…?

— Ростислава.

— Що ви маєте на увазі, Ростиславо?

— Наприклад, стипендії. Чому студентам із малозабезпечених сімей так важко отримати фінансову підтримку, а от на такі разові винагороди завжди знаходяться кошти?

Слава ледь не пальцем ткнула в кількох журналістів, які сиділи в першому ряду й знімали подію. І хоч вона лише пройшлася по них очима, Яр чудово зрозумів, на що натякає дівчина. Як і політик.

У залі запанувала тиша.

Яр підібрався весь, уважно спостерігаючи за реакцією Лисюри. Політик утримав усмішку, хоч у погляді з’явилася крижана нотка.

— Гарне питання, Ростиславо, — вимовив він, а Слава здригнулася від того, яким холодом скувало її імʼя в чужих вустах. — Ми, звісно, працюємо над тим, щоб кожен талановитий студент отримував гідну підтримку. Але, знаєте, система…

Депутат запнувся.

— Так і залишиться системою, якщо її не змінювати, — не дала вона йому договорити.

Лисюра посміхнувся, але цього разу в його усмішці читалося дещо більше, ніж просто політична ввічливість.

Яр відчував, як тривога наростає й накочує хвилями.

— Що ж, радий бачити таку ініціативну молодь! Сподіваюся, вашому поколінню вдасться краще побудувати систему, яка врахує усі необхідні аспекти. Я ж зі свого боку обіцяю поміркувати над тим, як збільшити підтримку студентів вже зараз.  — підсумував він, не давши Славі можливості додати щось іще. Лисюра легенько кивнув і перевів погляд у зал, оголошуючи завершення зустрічі.

Яр миттєво підвівся і пройшов уперед, аби непомітно опинитися поблизу Слави. Студенти заметушилися, а хлопець взяв її за руку і впевнено повів на вихід. Дівчина не була проти чимскоріше покинути зал.

Біля великих двостулкових дверей він відпустив руку дівчини й знічено знизав плечима:

— Пробач. Там так багато людей, а я… Мені некомфортно було.

— Тому ти вирішив утекти разом зі мною? — уважний погляд Слави чіплявся за усілякі дрібниці, шукаючи щось на дні його зіниць. Яра пробрало від того погляду.

— Я просто… нам треба було поговорити.

— Про що?

— Про Аліну. Я налажав учора…

З очей Слави розвіялася будь-яка підозра. Плечі розслаблено опустилися.

— Ходімо, поговоримо!

Дівчина почала обходити його збоку, коли кілька людей виходило з актового. Саме тоді це і відбулося.

Зіткнення вийшло феєричним. Слава навіть упала б на підлогу, якби Яр її не підхопив. Пізніше доведеться виправдовуватися за реакцію, але можна сказати, що просто позаду стояв.

Дівчина, з якою зіткнулася Слава, трималася за плече й спиралася на стіну. Було помітно, що вона кудись поспішала, а тому вони гепнулися доволі сильно.

— Пробач, я тебе не помітила, — сказала дівчина й подала Славі руку, аби поставити ту на рівні ноги.

Як не дивно, Слава прийняла руку незнайомки.

На вигляд дівчина була старшою на кілька років. Можливо, віку Яра, але знати точно не давала косметика, що щільним шаром вкривала її шкіру.

— Нічого. Все гаразд.

Незнайомка раптом помітила щось на підлозі й підняла. Її погляд застиг на кілька секунд на дрібничці в руці. З її долоні звисав золотий ланцюжок.

Слава потягнулася по нього, легко підчепила пальцями й забрала собі. У її руках опинився розкритий медальйон у формі вигадливого серця, переплетеного з корінням і гілками дерева. Усередині не було фотографії, лише кілька вигравіюваних слів, які прочитати Яр не встиг.

— Це моє. Дякую! А я не бачила тебе тут раніше.

Незнайомка посміхнулася й знову потерла плече долонею.

— А я не звідси. Я секретарка. Приїхала з делегацією Лисюри. Збори закінчилися, і я поспішала, бо мала дати розпорядження водієві щодо авто. До речі, твоє запитання було… сильним. Любиш ризикувати?

— Можливо.

Дівчина кілька довгих секунд вдивлялася в очі Слави, а тоді кинула слова, ніби міну:

— З ним я б не радила!

Яр просканував зовнішність незнайомки. Висвітлене волосся, зібране в пучок на маківці, й окуляри в тонкій оправі. Світлий діловий костюмчик і записник у руках із позначкою партії “Сила міста”. Типова секретарка, нічого підозрілого.