Розділ 3. Поцілунок під прицілом

Вже була п’ята ранку, а сон досі не покликав у теплі обійми, тому Яр зібрав сумку й пішов до тренажерки.

Це був заклад дядька. Тут тренувалися переважно хлопці з його охоронної фірми.

Як не дивно для ранньої години, та кілька тренажерів були зайняті. Ще двоє людей зійшлися в спарингу на ринзі.

Дядько Остап був серед тих двох і махнув Яру рукою, жестами показуючи, щоб він наступним ставав з ним до бою.

Те, що Остап вкладе новенького за хвилину, коли тренування закінчиться, сумнівів не викликало, тому парубок переодягнувся, скинув окуляри, що вже встигли набриднути, й зайнявся розминкою.

Новенький, якого посилено тренував Остап от уже два тижні, протримався на п’ятнадцять секунд довше, ніж очікувалося, і Яр підбадьорливо поплескав його по плечу.

Тренувальний зал пахнув потом і гумою. Усі відчуття загострилися, як завжди на рингу. Глухі удари по груші лунали вдалині, але тут існували тільки вони з дядьком.

Ярослав рухався плавно, легкими кроками, вичікуючи момент. Він майже не напружувався, бо не відчував страху. Усе здавалося надто повільним, ніби він бачив удари ще до того, як вони починалися. Дядько натомість тримав міцну, впевнену стійку. Його очі прискіпливо стежили за кожним кроком Яра.

— Думаєш, можеш мене переграти, малий? — запитав Остап з іронічною посмішкою.

— Уже переграю, — Яр усміхнувся й ухилився від джеба, ледь нахилившись назад.

Дядько не сповільнився. Лівий хук, правий крос, обманний удар ногою. Ярославу довелося відступити, але Остап не дав йому часу на передих.

— Твій план, розвести мене на емоції? — буркнув чоловік, пробиваючи важкий удар у корпус.

Яр в останню мить підставив лікоть, приймаючи удар на блок, але відчув, як по руці прокотився тупий біль. Дядько бив жорстко, важко, але не відкривався.

"Гаразд, змінимо тактику."

Ярослав різко вкоротив дистанцію, увірвався ближче й пробив швидке комбо: джеб у щелепу, правий аперкот у печінку. Остап устиг поставити блок, але трохи відступив. Він кивнув, оцінюючи Яра поглядом.

— Чого усміхаєшся? Думаєш, уже переміг? — буркнув чоловік, роблячи обманний рух плечем.

Яр не повівся. Він бачив цей фінт десятки разів. Противник хоче змусити його кинутися в атаку, щоб потім зустріти жорстким контрударом.

— Думаю, ти зараз спробуєш пробити в корпус, а потім одразу хук справа, — сказав Ярослав, примружившись.

Дядько навіть на мить сповільнився, бо саме це він і збирався зробити. Яр ледь помітно всміхнувся. У його голові бій складався, як комбінації в шахах.

Остап стиснув щелепи й зробив обманний удар ногою, а потім пішов у продуману раніше атаку. Але Ярослав ухилився ще до того, як удари долетіли. Далі він пробив блискавичну серію в корпус і відступив, навіть не давши Остапу шанс на контратаку.

— Бісовий ніндзя, — усміхнувся дядько, тримаючись за бік.

Жилами більше не кров текла, а палаючий адреналіновий коктейль. П’янкий жар розповзався тілом, і Яр задоволено розтягнув вуста у вишкірі. Не так давно він не зміг би перемогти Остапа. Схоже, постійні тренування дають результати.

— Занадто багато думаєш, Яре, — процідив тренер і зробив різкий випад.

Ярослав цього разу не ухилився. Проте кулак парубка опинився у дядька перед носом рівно на пів секунди раніше, ніж той зміг би його дістати.

Тиша накрила зал куполом. Яр опустив руку й відступив. Дядько витер криваву юшку з носа й гучно розсміявся, а тоді поплескав.

— Ростеш, хлопче.

Яр з Остапом обійнялися і спустилися з рингу. Вони разом підійшли до імпровізованої кухні. Дядько дістав лід. Обоє знали, як ніс розпухне, дружина дядька усім відвісить моральних стусанів.

Яр дістав мінералку з холодильника й зробив кілька великих ковтків.

— Що там зі Славою?

Ярослав закрутив пляшку й глянув прямо дядькові у вічі.

— Порядок.

Парубка трохи дивувало, що Остап називає дівчину на ім'я, ніби знає особисто. Бо ж усіх інших він називав об’єктами чи клієнтами.

— Дивись. Бо її батько усім голови повідкручує!

Яр знав багатьох клієнтів фірми дядька, але гадки не мав, хто заплатив за безпеку Слави. Втім, це не його діло.

Потім було ще півтори години тренувань, а далі прохолодний душ, який остаточно привів до тями після нічної пригоди.

Ярослав не хотів згадувати, та тихі кроки в нічній темряві раз у раз відлунювали у свідомості, аж доки їх не заглушив шум води.

Парубок натягнув ботанський прикид, як нову шкіру, сховав гострий погляд за лінзами окулярів і пригладив волосся, аби спадало на чоло. Усміхнувся своєму відображенню. На нього з дзеркала дивилася справжнісінька мамина бусінка. Тепер можна показатися людям. Славі в тому числі.

Яр поснідав у кав’ярні й пішов зустрічати новий день, а він приготував для нього чимало пригод.

Слава сіла біля Яра на задньому ряду й дістала зошит з мистецької журналістики. Хлопець удав розгубленість, поправив окуляри й підвів “сором’язливий” погляд.

— Привіт.

— Хаюшки. Ти вже бачив Аліну?

Отак одразу бика за роги?

— Сьогодні ще не бачив.

Яру стало цікаво, як же дівчина збиралася допомогти йому завоювати одногрупницю, в яку він нібито закоханий.

— А як ти взагалі збирався звернути на себе її увагу? — випередило думки питання.

Уважний погляд Слави не відривався від очей Яра за товстими лінзами окулярів.

— Нууу… цей… Я б не наважився!

— Що, жодних ідей? А якби Амур тебе так штовханув у спину, що ти аж підлетів би на крилах кохання до своєї Аліни, то як звернув би на себе увагу?

Насправді йому й робити нічого не треба було, аби завести стосунки з дівчиною, яка сподобалася, але ж Ярик — зовсім інший поц. Що б він міг запропонувати подружці, окрім сліпого обожнювання, яке зазвичай лише відштовхує?

— Я міг би написати їй вірша або баладу. Знаєш, моя бабуся дуже любить балади.

— Які ще балади?