Епілог

Минуло достатньо часу, щоб пил від падіння старих догм встиг осісти, а багряний колір сукні Мар став легендою, яку пошепки переказували першокурсники. Академія змінилася. Тепер її стіни не просто стримували магію, вони вчили її дихати.

Декан Алеріус Кальдеріон залишився на своїй посаді, але став іншим. Він часто замислено зупинявся перед дзеркалом, розглядаючи сріблястого павука Альфреда на своїй мантії. І хоча пам'ять про ту ніч була стерта, він відчував дивну легкість. На місці тріщини в стіні вежі, де колись зникла Ауріель, тепер проросла тонка гілка білого жасмину – вона живилася попелом минулого і квітла навіть узимку.

Грімо отримав офіційний статус «Верховного Хранителя Тиші та Здорового Глузду». Він часто сидів на найвищому шпилі Вежі Сліз, спостерігаючи за польовими мишами внизу. Часом він пікував униз, але не для того, щоб полювати, а щоб просто налякати одну конкретну сіру мишку, нагадуючи їй, хто тепер господар неба. Потім він повертався до Люморикса, який тепер мав власну почесну нішу в головній залі, і вони годинами сперечалися про те, чия роль у «Великому заколоті» була вагомішою.

Селебрис і Мар стали серцем нової Академії. Вони більше не ховалися. Їх бачили разом у садах, у бібліотеках, на засіданнях оновленої Ради, де тепер було більше сміху, ніж формальностей.

Але іноді, коли малинове небо над обрієм ставало особливо прозорим, вони просто зникали. Ніхто не знав, куди саме, але архіваріуси помічали, що в такі дні повітря в Архіві пахне терпким полином і густим медом.

Там, у серці власного раю, на березі лазурового озера, Селебрис і Мар знову скидали свої мантії магістрів і усамітнювалися в лазуровій воді, над поверхнею якої підіймався дивний густий туман – рожево-пурпуровий з білими пасмами…

Мар відкрила нову книгу – у важкій палітурці кольору нічного неба, чисті сторінки якої ще пахли свіжою магією та передчуттям. Вона вмочила перо в чорнило, що містило в собі дрібку зіркового пилу, і, всміхнувшись Селебрису, який спостерігав за нею з теплою ніжністю, вивела на першій сторінці:

«Це була історія про те, як розбити кришталь, щоб впустити справжній вітер. І цей вітер нарешті став теплим».