Глава 33

Екзамен на Допуск

Двері Зали Ради розчинилися. Мар увійшла слідом за батьком, і в залі запала мертва тиша. Сотні магістрів, що сиділи колами, здіймаючись амфітеатром вгору, завмерли. Тріада на своїх центральних місцях почала переглядатися, по залу прокотився тривожний шепіт. Багряна сукня Мар на тлі білих стін виглядала як відкрита рана на тілі Академії.

Мар зупинилася в центрі, на «п’ятаку» промовця. Вона повільно повела головою, шукаючи його. Селебрис сидів у третьому ряду – точно там, де колись сидів у її спогадах про маму. Їхні погляди зустрілися лише на мить. Він ледь помітно кивнув, підтверджуючи: я тут. Його рука майже невимушено торкнулася підборіддя – жест, який здавався стороннім задумою, але для неї це був сигнал. Він єдиний у залі знав, що капелюх на її голові – це не просто одяг, а їхня спільна таємниця.

Алеріус, зрозумівши, що окремого місця для Мар немає, а садити її поруч з собою на деканські крісла він не збирався, жестом підкликав Секретаря Ради. Короткий спалах магії – і він передав йому записку.

– У зв’язку з передчасним завершенням випробування, – гучно оголосив Алеріус Кальдеріон, – магістр Маргістра Люміс Вальдена повертається до виконання обов’язків.

За його сигналом два служники винесли важке, оббите темною шкірою крісло – не таке розкішне, як у Тріади, але значно статусніше за прості лави магістрів. Його поставили не в ряд до Селебриса, як би хотілося Мар, а трохи збоку від центрального столу – ніби на почесному, але відокремленому «острові».

Мар сіла, розправивши багряні складки сукні. Грімо опустився на спинку її крісла, склавши крила, але не зводячи жовтих очей із залу. Люморикс під крисами капелюха згас до ледь помітного жевріння.

Голова Ради, один з Тріади – Саргон Войд, розгорнув записку Декана і здивовано підняв брови: 

– Що ж... Оскільки магістра Вальдена претендує на посаду Куратора Архівів та Заборонених Секцій, ми заслухаємо її доповідь після офіційної частини.

Залою прокотилася хвиля шепоту, що миттєво переросла в обурений гул. Головуючий тричі постукав жезлом по масивному столу, закликаючи магістрів до тиші.

Селебрис у третьому ряду злегка посміхнувся кутиками губ, опустивши очі у свої папери. Полювання почалося.

Атмосфера в Круглій залі була натягнута, мов струна магічного лука. Магістри Тріади, що сиділи в центрі, виглядали як статуї з солі: нерухомі, білі, роз’їдені іржею амбіцій та мертвими догмами.

Офіційна частина пролетіла низкою нудних доповідей та протокольних погоджень. Шелест паперу, приглушені суперечки про бюджет та монотонний голос секретаря лише підсилювали тишу, що згущувалася навколо Мар. Вона не слухала. Сиділа нерухомо, впиваючись поглядом у порожнечу перед собою, а іноді – у Селебриса, поки повітря ставало важким від прихованої люті Тріади. 

Магістри обмінювалися короткими репліками, які тонули під високим склепінням зали, але Мар шкірою відчувала на собі їхні погляди. Погляди Тріади – гострі, мов леза інквізиторських кинджалів, – буквально пришпилювали її до крісла, не залишаючи сумнівів: вони чекають на її перший невірний крок. Коли нарешті останній сувій було згорнуто, Головуючий витримав паузу, що здалася вічністю, і повільно повернувся до неї.

– Отже, – проскрипів Головуючий, поправляючи масивний ланцюг на шиї. – магістра Маргістра Люміс Вальдена претендує на посаду Куратора Архівів та Заборонених Секцій. Це серйозний виклик. Ми знаємо ваші академічні успіхи в минулому, але... знання паперів не дорівнює вмінню приборкати Ефірну Порожнечу. Ви готові до іспиту?

Мар підвелася. Її багряна сукня на тлі сірого каміння зали здавалася вогнем, що ось-ось поглине цю залу. Грімо на спинці крісла роздувся, ставши вдвічі більшим, і видав коротке, глухе «Ух», яке прокотилося залою як грім.

– Я готова не до іспиту, а до роботи, – спокійно відповіла вона. – Але якщо Раді потрібні докази – питайте.

Магістри почали сипати питаннями про класифікацію стародавніх сувоїв та методику стримування ерозії магічного пергаменту. Мар відповідала сухо й бездоганно, але Рада не виглядала враженою – вони бачили в ній лише відмінницю, яка добре вивчила підручники.

Саме тоді Селебрис повільно підвівся зі свого місця в третьому ряду. Його обличчя було непроникним, холодним, як лід Астраріуму. Він не дивився на неї як коханець чи спільник. Він дивився як суворий наставник, що не прощає помилок. Але Мар читала в його очах  щось значно небезпечніше: німе обожнювання, змішане з трепетом перед стихією, яку він сам допоміг розбудити. 

– Магістро Вальдена, – голос Селебриса рознісся залою, примусивши всіх замовкнути. – Теоретичні знання – це фундамент. Але Архіви Академії приховують «сплячі» об’єкти, що не піддаються звичній логіці Рівноваги. Скажіть мені... як ви діятимете, якщо під час інвентаризації виявите артефакт класу «Тінь Полинного Саду», що почав резонувати з вашим власним ефірним полем? Чи зможете ви втримати контроль, не знищивши при цьому ні себе, ні цінні знання?

У залі почувся шепіт. «Полинний Сад» був легендою, символом забороненої магії, якою, за чутками, володіла мати Мар. Селебрис поставив запитання з подвійним дном: він натякнув на її «темну» спадковість перед усією Радою. Декан Кальдеріон напружився, його пальці вп’ялися в підлокітники крісла.

Мар відчула, як смарагд на лобі знову став гарячим. Вона зрозуміла план Селебриса: він давав їй шанс заявити про свою силу, але не через агресію, а через мудрість.