Глава 32

Кров проти Статуту

Перед кабінетом Декана Грімо різко злетів угору. Мар відчула, як «Серце Заступництва» на її капелюсі обпекло чоло коротким, підбадьорливим імпульсом. «Ти не вона. Ти сильніша».

Мар різко видихнула і, не збавляючи темпу, не стукаючи, рушила вперед. Двері, відчувши тиск її волі та спалах Люморикса, розступилися самочинно, з гуркотом вдарившись об стіни.

Мар увійшла в кабінет як розбурхана стихія, у багряному оксамиті, так, ніби розітнула простір навпіл. Вона не йшла – вона наступала, стрімка та владна, немов втілення неминучості, що принесла з собою запах озону та передчуття шторму. Її кроки не мали сумнівів, а кожен рух дихав тією небезпечною переконливістю, яка змушувала навіть кабінетну тишу здригнутися.

Батько, як і в тому видінні з минулого, сидів за своїм масивним столом, схилившись над розгорнутою складною магічною схемою, що мерехтіла в напівтемряві, наче сузір'я, замкнене в дереві.

Над поверхнею столу повільно оберталася об’ємна магічна конструкція – куля з тонких світлових ліній, всередині якої вихорилися сріблясті потоки ефіру. Він вивчав поточний стан Рівноваги. Почувши гуркіт, Алеріус Кальдеріон здивовано підвів голову. Його обличчя, зазвичай схоже на нерухому маску з каменю, на мить здригнулося від несподіванки.

– Маргістра? Що ти тут робиш? – його голос пролунав низько, сповнений сталевої напруги, від якої повітря навколо, здавалося, стало важчим. – Що це за вистава? Ти мала чекати мого сигналу в гостьовій залі, а не блукати коридорами без супроводу.

Він повільно відклав перо, і цей звук у тиші кабінету пролунав як сухий постріл. Його погляд, холодний і аналітичний, вивчав її, наче складну формулу, яка ніяк не хотіла розв’язуватися.

У мить, коли Мар вривалася всередину, Грімо зірвався вперед і влетів першим.  Він зробив крутий віраж і завис прямо над магічною кулею на столі Алеріуса. Його голова розвернулася на сто вісімдесят градусів, зафіксувавши погляд на дверях: під дією його волі вони, зазвичай важкі й непохитні, безсило й миттєво зачинилися з сухим, владним звуком, відрізаючи кабінет від світу.

Грімо завмер у повітрі, перетворившись на нерухому мармурову статую. Лише його скляні, насичено-жовті очі невідривно й хижо впивалися в обличчя батька Маргістри.

Алеріус повільно перевів погляд на Терези Архонта. З-під золотих чаш вирвався густий сизий дим – він заклубочився важкою хмарою, що пахла сухими травами, старими обітницями й владою.

– Ви запізнилися з повідомленням. Рівновага не терпить розхлябаності, – процідив він, взяв перо і знову почав писати.

– Рівновага також не терпить ілюзій, – спокійним, безособовим відлунням пролунало просто в його свідомості, ніби самі Терези відповіли.

Чаші здригнулися – й зупинилися на позначці Схилу, ледь помітно відхилившись убік. Не порушення. Але й не чистота.

Рух пера обірвався. Алеріус завмер, підвівши голову. Це була найнебезпечніша мітка з усіх можливих. Бо Схил означав одне: рівновага ще трималася – але хтось уже навмисно тиснув на світ, змінюючи його форму.

Алеріус звів погляд на Мар, важкий, як вирок – холодний і розрахунковий. Він ковзнув по її фігурі, а потім зупинився на капелюсі. Примружився, відчуваючи ледь помітну зміну в ефірному полі доньки. Але «Серце Заступництва» працювало бездоганно: брошка повністю мімікрувала під рунічне вишиття. Для Декана це був лише її звичний, спадковий артефакт, що став трохи яскравішим від сили, накопиченої в «засланні».

– Я ще не отримав звіту від комісії. Ба більше, Вартові Порогу не подали жодного знаку, що твоє випробування завершене, а Верховний Архіваріус не вніс запис про твій результат до Книги Подій. Ти повернулася надто рано й надто тихо для тієї сили, яку мала продемонструвати. Твоя передчасна поява тут – це або зухвале порушення статуту, або…

Він зробив паузу. В його очах на мить промайнуло щось схоже на тривогу, яку він миттєво приховав за маскою суворості.

–  Тож одне з двох: або ти показала нечуваний результат, про який ще бояться доповідати, або ти провалилася й вирішила прийти, щоб визнати поразку добровільно, не чекаючи вердикту, поки я ще в гуморі?

Алеріус відхилився на спинку крісла.

– Говори. Чому ти тут, коли варта Тріади ще навіть не розгорнула твій особовий аркуш для фінального підпису?

Мар зупинилася навпроти нього, поклавши руки на край столу. Тінь від Капелюха розрізала її обличчя навпіл, залишаючи в темряві очі, що зараз горіли зеленим вогнем заколоту.

– Я більше не чекаю сигналів, батьку, – спокійно, але з виразною загрозою промовила вона. – Рівновага, яку ти так старанно вимірюєш цією іграшкою, щойно змінилася. І я – причина цієї зміни.

– Твоя поява тут – це виклик моєму рішенню, Мар, – обурений таким зухвальством, Алеріус різко підвівся. Він був на голову вищий за доньку, і його магія, важка та холодна, як гранітна плита, тиснула на простір кімнати, наче невидимий прес. Вона рушила на Мар, намагаючись магічно «притиснути» її до підлоги, змусити схилити коліна перед авторитетом Декана. – Ти мала залишатися в Секторі до повного циклу. Хто дав тобі право відкрити портал?

Але в ту ж секунду «Серце Заступництва» на капелюсі зреагувало. Смарагд на лобі Мар спалахнув не крижаним, а розпеченим зеленим світлом. Навколо неї виникло невидиме поле, яке з легким дзвоном, схожим на розбите скло, відштовхнуло тиск батька. Енергія Декана просто розсіялася, навіть не ворухнувши поділ її багряної сукні.