Глава 25

План

Селебрис повільно підняв очі на Мар. Його переляк зник, витіснений чимось іншим – глибокою, фатальною покорою перед неминучим. Він відставив чашку з зоряним чаєм і вперше за вечір посміхнувся не як вчитель, а як людина, яка щойно підписала собі смертний вирок і відчула від цього неймовірне полегшення.

Селебрис відсунув витончену порцеляну, звільняючи край важкого столу. Темна деревина дуба, глибока й матова, мов ніч затемнення, здавалося, вбирала в себе світло. Рухи Селебриса були точними та швидкими – він розчищав простір не просто від посуду, а від усього буденного, що заважало майбутній змові.

– План, кажеш? – Селебрис дістав з шухляди чистий сувій пергаменту, що пахнув грозою. – Що ж, Маргістро Люміс Вальдена... бери перо. Спробуємо написати щось, від чого у Тріади почнеться хронічне безсоння.

Поруч з сувоєм, який усе ще зберігав у собі ледь вловимий аромат озону, він поставив масивну чорнильницю з чорного обсидіану. Здавалося, всередині неї хлюпала не просто фарба, а сама розчинена темрява, густа й сповнена таємниць. Слідом на стіл лягло довге перо, витесане з прозорого кришталю. Воно миттєво ввібрало в себе блиск ламп, заломивши його на гострі промені.

Селебрис розгорнув сувій, і папір ледь помітно заіскрився від залишкової магії шторму. Він не став малювати карти фортець чи списки імен. Замість цього Селебрис провів пальцем по центру, і на пергаменті проявилися три золотаві нитки, що пульсували в такт його диханню.

– Тріада – це не просто три магістри, Мар. Це ідеальний трикутник, де кожна сторона підпирає іншу. Якщо ми вдаримо в лоб, нас спопелять ще на підході. Нам потрібна хірургічна точність.

Він підсунув сувій ближче до неї, і перша нитка спалахнула яскравіше.

– Пункт перший: «Троянський кінь». Ти повертаєшся в Академію. Але не як бунтівниця, а як донька, що нарешті «зламалася». Твій батько чекає на твою покору, він прагне побачити в твоїх очах холодний блиск ефіру. Дай йому це. Стань ідеальною копією того, що він хоче бачити. Поки він буде насолоджуватися своєю «перемогою», ти знайдеш доступ до Скриптів Початку в його приватному архіві.

Мар міцніше стиснула краї столу. Думка про те, щоб знову одягнути маску слухняної ляльки, викликала нудоту, але в очах Селебриса вона бачила тверезий розрахунок.

– Пункт другий: Ефірний саботаж, – Селебрис торкнувся другої нитки. – Поки ти будеш «ідеальною», Грімо та Альфред займуться периферією. Ми внесемо дрібку твого хаосу в Око Рівноваги. Невеликі збої, дрібні аномалії в Академії – нічого критичного, лише стільки, щоб змусити Тріаду сумніватися у власних розрахунках. Вони перфекціоністи, Мар. Найменша тріщина в їхньому порядку змусить їх нервувати. А нервовий маг – це вразливий маг.

Він зробив паузу, і його голос став ще тихішим, майже на межі чутності.

– Пункт третій: Пробудження Тіней. Твій білий пугач – унікальна аномалія. Його воля зараз набагато сильніша за волю звичайних фамільярів. Нехай він заговорить з вісниками Люморикса та Фенікса. Якщо ми перетягнемо на свій бік їхні «очі та вуха», Тріада залишиться сліпою у власному домі.

Мар затримала подих, дивлячись на три золотаві нитки, що випліталися на пергаменті у складний, живий візерунок. Вона повільно простягнула руку й пальці зімкнулися на холодному кришталі пера. Воно було напрочуд важким, наче тримало в собі вагу всіх несказаних слів. Рука Мар не тремтіла. Вона не просто слухала – вона вже бачила, як ці нитки сплітаються в зашморг на шиї старого світу.

Тільки-но гострий кінчик торкнувся паперу, щоб поставити першу крапку, золотаві нитки на сувої здригнулися. Вони різко витягнулися, мов живі капіляри, і тонкими іскрами обвили її зап'ястя. Мар не відсмикнула руку – вона відчула, як через кришталь у її вени штовхнувся холодний струм чужих таємниць.

Обсидіанове чорнило на кінчику пера не розпливлося плямою. Натомість воно почало вбирати в себе золото ниток, перетворюючись на блискучу, темну ртуть.

– Пиши, – тихим, майже невагомим голосом промовив Селебрис. – Твій батько будував цей світ на піску та ілюзіях. Ми ж закладемо фундамент на правді, яка випалює очі.

Мар натиснула на перо. Перше слово, яке вона вивела, не було ім'ям чи назвою. Це був символ, який вона побачила всередині свого капелюха – ламана лінія, що розсікала три золотаві нитки навпіл. У той самий момент десь глибоко в надрах Етеріуму, за тисячі миль від цієї лабораторії, кришталевий купол палацу відгукнувся ледь чутним, тривожним дзвоном.

Змова почалася.

– Перший пункт має бути особистим, – прошепотіла вона, закреслюючи частину першої золотої нитки й виводячи поверх неї рваний багряний символ. – Ми не просто зламаємо їхню систему. Ми зробимо так, щоб мій батько сам відчинив нам двері до їхнього святилища, думаючи, що він усе контролює. Я не просто повернуся, Селебрисе. Я змушу його повірити, що він створив монстра, якого зможе приборкати.

Селебрис уперше за весь вечір дозволив собі усмішку – не як наставник чи вчитель, а як справжній спільник у змові, з ледь помітною іскрою змовницького тепла в очах.

Він повільно провів долонею над порожніми келихами, і повітря навколо них миттєво згустилося, затремтівши від високої напруги. Здавалося, Селебрис збирав розсіяне світло лабораторних ламп і переплавляв його на щось матеріальне.