Глава 6

Ефірний зсув

Світ навколо них розірвало не звуком – тишею, ніби він провалився у власне нутро. Раптовою, оглушливою, глибшою за провалля між світами. Повітря стало густим і гострим, як уламки скла, розколоті прямо під шкірою.

Мар інстинктивно втиснула ступні у кам'яну підлогу. Відлуння чужої магії пронизало її наскрізь, змусивши Серцевину Ефірного Вузла під ребрами спалахнути теплим, захисним вогнем.

Простір довкола стиснувся, як кришталева куля, надміру наповнена світлом, і вибухнув усередину, а не назовні.

Селебрис зціпив зуби й втиснув п’яту в землю, намагаючись утримати рівновагу.

Тіні прямо під його ногами завили й зірвалися догори, мов чорні язики диму, що відчайдушно шукають опору.  Вони повністю оточили Селебриса, виросли з усіх боків, витяглися, стали вищими за людину.

Мар побачила, як він силоміць увігнав цю масу у свій зап’ясток – різко, болісно, ніби вириваючи їх з самої реальності, аби запечатати у собі.

Вона піднесла руку, але він різко кинув, немов віддавав їй наказ:

– Не підходь.

Його голос уже двоївся луною. Звичний, живий тон контрастував з глухим відлунням, мов удар усередині кам'яної порожнини. 

У цю ж мить під ногами Мар прокотився глибокий, утробний гуркіт. Це був не фізичний вибух, а проламування самого Ефірного Зсуву крізь шари буття.

Вона чітко відчула: щось намагається пройти в цей світ.

Норовливі тіні, які ще розтікались підлогою, стрімко рвонулися догори й увігналися у зап’ясток Селебриса. Лише невелика темна маса найбільш норовливих завмерла за колоною. Селебриса вигнуло, він зціпив кулаки так, що тріснула шкіра.

Фенікс на його плечі зірвався вгору, вибухаючи криком – але це не був пташиний крик. Це був звук розірваної вогняної магії. Пір’я спалахнуло спочатку червоними, а потім фіолетовими смугами, темними, немов нагар. Фенікс бився у повітрі – його рухи були зламані, рвані, чужі. Вогонь на крилах ще більше потемнів. Золотаве пір’я пронизали чорні прожилки, як тріщини на старому склі.

– Він… не може контролюватися, – прошепотіла Мар.
– Це не він, – прохрипів Селебрис.
– Тоді хто?
– Її уламок, – його голос зламався. 

Мар завмерла, наче скульптура. Тепло під ребрами запульсувало потужнішим ритмом. Серцевина Ефірного Вузла відгукнулася – не на зовнішню подію, а на глибинне впізнавання.

Лабораторія здригнулася й тріснула ще раз – але цього разу не каміння. Тріщина пройшла Ефіром. Не поверхнею світу. Самою тканиною реальності.

Селебрис відступив на крок, хоч очі його не відривалися від розлому. 

– Не дивись, – вимовив він крізь зуби.
– Я вже бачу, – відповіла Мар. І світло навколо її рук спалахнуло сильніше.

У розломі ворушилося щось. Форма, що не мала меж. Мар здригнулася.
Вітер з того боку був холодний і водночас палаючий, як подих істоти, що не повинна існувати в жодному з шарів. Від розлому линуло знайоме. Крижане й гаряче водночас.
Те саме відчуття, яке вона мала тоді вночі, коли її темна сила вперше вирвалася з-під контролю. Мар відчула – її мати впізнала би це. Її темна магія знала це.

Селебрис простяг руку, ніби намагаючись самотужки втримати розлом. Але тіні зсередини огризнулися, вдарили його у груди, змусивши впасти на одне коліно, й згорнулися назад, у його чорне нутро.

– Цей фрагмент… – Мар рішуче зробила крок уперед. – Це… це моя мати. Це її сила. Частина душі.

– Ні, – з напругою уточнив Селебрис. – Це лише її магічна частина, не душа. Найнебезпечніша її частина – Темна. Та, яку вона не зуміла опанувати сама.

– Ти знав?
– Я тримаю її в собі з дня її загибелі.

Мар завмерла. Світло на її рунах згасло – не від страху, а від шоку.

Селебрис підвів голову. Його очі знову стали золотавими, хоч у їхніх глибинах жевріла втома, яка не належала тридцятирічному магу.

– Якщо я відпущу – розрив поглине пів світу, – видихнув він. – Якщо триматиму далі – він поглине мене.
– Чому ти…
– Бо я винен.

І в цю мить тіні в тріщині здригнулися. Фенікс знову запалав – вже не червоним, а темним, глибоким, нестабільним фіолетом.

Каміння підлоги затріщало від надмірного тиску енергії. Селебрис повільно підвівся, наче кожен рух давався ціною болю. Він торкнувся простору, пальці вп’ялися у тканину Ефіру, намагаючись накласти свій магічний відбиток, аби запечатати тріщину – але розлом перед ними почав розширюватися, розкриваючись немов очі істоти, яка щойно прокинулась.

Селебрис різко випростався, приймаючи на себе всю вагу зсуву, і його тіло миттєво змінило позу в піковій напрузі, перетворюючись на живий конденсатор Ефіру.

Він стояв так, ніби сам Ефір сконденсувався в його тілі: спина злегка зігнута під вагою невидимих потоків, плечі напружено підняті, а обличчя спотворилося маскою люті – загострені вилиці закам'яніли, зуби зціплені. Темно-фіолетове полум’я зловісно горіло в очах.

Плащ і волосся рвалися у скаженому енергетичному вихорі. Ця потужна сила проривалась крізь нього, вибухаючи фіолетово-чорними спалахами по всій поверхні тіла.

Руки були хижацьки розкинуті в боки, пальці тремтіли від надлюдської напруги, наче він намагався захопити й зв'язати саму тканину Ефіру.

Воля Селебриса пронизувала тремтячі відлуння простору, і світ довкола наче завмер, підкоряючись його відчайдушній спробі стримати руйнівний зсув.