Частина 4. Момент істини

Вранці зумер розбудив Дмитра, не давши йому додивитися приємний сон.  

 — Дмитре Скрипник, вас викликає керівник! — почув він синтетичний голос електронного секретаря. — Прохання негайно з'явитися  у кабінеті керівника! 

У кабінеті керівника станції сидів доктор Чандра Секхар. Перед ним стояла голограма секретарки — але цього разу це була красива індійська дівчина у традиційному сарі. 

 — Вітаю вас знову, пане Дмитре! — сказав лікар. 

 — А чому ви… тут? — здивовано спитав Дмитро. 

 — Бо я тимчасово виконую обов'язки  керівника станції. Пан Сакамото вчора вночі зробив собі сепуку… Тобто, вкоротив собі віку за традицією свого народу. 

Дмитро зблід і відчув, що в нього паморочиться голова. Він повільно опустився на сидіння крісла. 

 — Як це сталося?  — спитав він. — Він же був у доброму гуморі, коли я з ним розмовляв! 

 — Одразу після вашої з ним розмови, — відповів лікар. — Він залишив передсмертну записку. Там він написав що зробив страшну помилку, що не помітив зв'язок між сонячним вітром та збуренням магнітної аномалії, та не пов'язав це із випадками божевілля і запаморочення свідомості персоналу станції, як це зробили ви. Він вважав себе винним в усьому що сталося. Що він не зміг запобігти…  

 — Що за маячня? Чому він вирішив, що він винний?

 — Бо це така людина. Він був людиною із сумлінням. Як фізик, він не зміг собі пробачити те, що не помітив чогось зі сфери його компетенції. Хоча він не працював науковцем останні років двадцять. Проте, він не зміг цього пережити...

 — Гадаю, що в нього були дещо інші мотиви для самогубства. Бо якщо я повідомив би про його службові порушення — це безчестя. А цього він не витримав би. 

 — Ви відкрили якісь порушення? — здивувався Секхар. — Які саме?

 — Гадаю що це таємниця слідства. Я не уповноважений це розкривати, поки воно триває..

 — Добре. Я не наполягатиму. Єдине що я хотів би сказати: я не розумію, чому пан Сакамото вважав себе винним в усьому що сталося. Куди би не пішла людина, навіть у космос, але вона завжди тягне своїх внутрішніх демонів за собою… 

Хвилину Дмитро просто мовчав. Нарешті, він вимовив:     

 — У всьому що тут відбулося.... Мене здивувало тільки одне — як всі ці люди потрапляють на станції на Марсі? Попри всі відбори. Попри тестування і перевірку психічної стійкості? 

— Все через цей закон про "думкозлочин", — доктор Секхар посміхнувся. — Людям заборонено говорити про свої погляди, якщо вони суперечать загальноприйнятим. Вони бояться сказати, що вони когось не люблять або ненавидять. Щоб бути успішними, в нашому суспільстві потрібно бути конформістом. Або прикидатися, що ти такий. Інакше станете ізгоєм і не побудуєте кар'єру. А в закритому колективі всі забобони, фобії та антипатії вилазять назовні. Разом із накопиченим роздратуванням. Кожен знаходить тут собі ворога і може направити на нього свою лють... 

—  А ви не знайшли собі ворогів? — спитав Дмитро. 

— Я їх не шукав, — доктор Секхар засміявся. — У мене немає ворогів. Якщо хтось мене не любить — це його проблема, а не моя. Я пацифіст. Люди, у кого сенс життя в пошуку ворогів — хворі люди. Їх можна тільки пожаліти. А когось треба лікувати...

 — Ви в курсі, що я встановив причину розладів, що призвели до подій надзвичайного характеру?

— Так, я чув про це, — Чандра кивнув. — Я давно це підозрював, але мене ніхто не слухав. Я помітив, що випромінювання діє на мозок схоже з тим, як дискотечна музика впливає на кору мозку. Воно розгальмовує тваринні інстинкти людини. В тому числі — агресію та статеві потяги. Людина починає поводитися як тварина. З глибин свідомості випливають всі страхи та ненависть, які людина була змушена приховувати. Один раз мене хотіли вбити за те що я недостатньо білий. Іншим разом — за те що я недостатньо чорний. Мені шкода, що був прийнятий закон про "думкозлочин" і люди навчилися приховувати свої погляди настільки ретельно, що навіть призвичаїлися обманювати тести. Тільки тут проявилося те, що вони дійсно ненавидять і бояться... 

— Виходить, у всьому винне полярне сяйво? — зауважив Дмитро. 

— Якщо ви вважаєте, що я не знаю що таке Полярне сяйво, та чому воно виникає — ви помиляєтеся. 

— Коли сонячний вітер взаємодіє з магнітним полем…

— Я навіть знаю про таке явище як "мерячення".  Саме в Арктиці було відкрито такий феномен. Одні люди просто впадають в транс, та починають співати щось монотонне і танцювати. інші впадають в буяння та агресію... 

— Але ж, як такого, полярного сяйва на Марсі немає! Оскільки тут немає повноцінного магнітного поля. Зрідка можна спостерігати ультрафіолетові, протонні та електронні сяйва в місцях залишкової намагніченості кори Марса…

— Так, станція розташована саме в такому місці — у зоні магнітної аномалії. Для вивчення феномену!  Але, як виявилося,  це те ж саме, що помістити спостерігача у повітряній кулі у серце смерчу, щоб вивчити його природу!

Дмитро довго мовчав, й нарешті промовив:

— Ось у нас ще багато хто сподівається знайти когось живим марсіан які ховаються десь в печерах під льодом. Але як ми зможемо вступити з ними в контакт з іншим розумом якщо люди досі не навчилися поводитися розумно з собі подібними? Якщо є люди хто ненавидить інших людей тільки тому що вони не схожі на нього або просто мислять по іншому? 

— А чому ви думаєте що ці гіпотетичні марсіяни будуть такі ж агресивно налаштовані як люди?

 — Може у них диктатури ще дужче тих, що колись були у нас. — Доктор Секхар посміхнувся. — Може у них йде боротьба між племенами за решту води, повітря та їжі. Не на життя, а на смерть. Чому ви очікуєте що здичавілі марсіани, які борються за виживання  будуть більш толерантними та гуманними, ніж люди? Може їх розум буде настільки чужим для людини що ми просто не в змозі зрозуміти їх мотивів. Може бути для них вбити потенційного конкурента за їжу і воду — це в порядку речей. Може вони взагалі не розглядають можливість контакту просто тому що він їм не цікавий. Як я вже говорив чужий розум — це темна кімната. І все, що ми можемо побачити — це гра тіней на білій стіні…