Частина 1. Місія на Оросеї

"Зал очікування марсіанського космопорту сьогодні гуде, наче вулик. Безліч голосів зливаються в безладний гомін,  який по гучності не поступається Ніагарському водоспаду. Писк сканерів і тривожні зойки сирен розпорюють повітря, наче ножиці розтинають стару тканину. Сотні черевиків вроздріб стукають по кам'яним плитам підлоги, вибиваючи нерівний дріб. Шарудять колеса візків і валіз, які котять андроїди-носії. В повітрі пахне морською сіллю і водоростями, бо з тисяч дрібних дісперсерів в повітря впорскуються дрібні бризки ароматизованої морської води, щоб перебити нудотний запах марсіанського пилу —терпкий, приторно солоний, з присмаком іржі, так схожий на смак крові на губах. Приємна прохолода холодить шкіру, заспокоює, розслабляє, та дає нагоду зібрати думки докупи.

Космопорт знову ожив, і живе своїм життям, ніби сплячий гігант, сторукий і стоголовий, який прокинувся  від багаторічного сну. Сотні дрібних неонових ламп підсвічують величезний купол з броньованого скла. А зверху, крізь скло, ледь світиться ніжно-рожевим маревом марсіанський світанок —перший схід сонця після двотижневої пилової бурі. Через цю пилову бурю Дмитро на пару тижнів застряг в космопорті. Нельотна погода змусила його перенести терміни місії. Форс-мажор, який так часто тут трапляється, та нещадно руйнує усі плани, графіки та розклади.

Дмитро неквапливо йшов до термінала, звіряючись з мапою на екрані ручного комунікатора. Він відмовився від послуг андроїда-носія, й тому сам ніс саквояж з нечисленними речами. Права рука твердо стискала шкіряну ручку саквояжа, а ліва рука міцно тримала пульт від комунікатора. Дмитро, як консерватор на натуру та випускник ще «старої школи», не любив голографічний інтерфейс, вважаючи за краще натискати відчутну кнопку на пульті, ніж натискати уявні кнопки на віртуальній клавіатурі, як парять в повітрі. Та й вимоги безпеки так дотримуватися набагато легше, бо ніхто сторонній, випадково або навмисно, не завадить натиснути потрібну кнопку.

Два тижні очікування у готелі космопорту Марса здавалися довгими та нудними. Казино та голографічний кінотеатр мало його цікавили. Він відвідав хіба що спорткомплекс, де гравітація, утричі нижча, ніж земна, дозволяла робити дивовижні речі. Але значно більше часу проводив у себе в номері або у барі, де спілкувався із такими же заручниками ситуації. Дмитро намагався дізнатися про місце свого відрядження якомога більше, але не дуже досяг успіху. Все що він зміг дізнатися у відкритих джерелах —станція Оросеї, побудована біля південного полюса Марса три роки тому,  вважається поганим місцем. Там сталося кілька вбивств. Рік тому зі станції евакуювали всіх жінок. Всі інциденти відбувалися раптово, з різним інтервалом, без жодної закономірності. Раціонального пояснення цьому не знайшли. Саме йому доручили провести розслідування на місці подій та знайти це пояснення... 

Першу станцію будували у вигляді кількох куполів із броньованого скла. Але така споруда не могла надати повноцінний захист ні від метеоритів, ні від радіації. Тому вже друга хвиля поселенців почала будувати тунелі у скелях, заглиблюючись у надра планети. У печерах є поклади льоду та навіть рідка вода. Також у печерах можна було знайти поклади мінералів, з яких можна було вивільнити кисень. Після десяти років активного будівництва на Марсі виросло цілих чотири повноцінних містечка та близько тридцяти науково-дослідчих станцій. 

Станція Оросеї, одна з багатьох серед їх подібних, заховалася глибоко у скелі на глибині десяти метрів від поверхні планети. 

Станція за будовою схожа на токійське метро: три кільцевих лінії, навколо яких розташовувалися зали. Стіни в залах гладкі, відполіровані до блиску і покриті склом, на які нанесені малюнки, мозаїки або барельєфи, кожен з яких —витвір мистецтва. Кабінет СЕО, їдальня, бар, конференц-зал, медслужба розташовувалися всередині першого кільця. Навколо другого-голографічний кінозал, спортзали і ігрові кімнати, солярій, басейн, спа-салон, кімната ароматерапії. Третя лінія вела до лабораторії, обсерваторії, серверної рубці, оранжереї, саду каменів, і всяким технічних приміщень. Між другою і третьою лініями розташовувалися житлові приміщення і станція ремонту і техобслуговування андроїдів, дроїдів та іншої техніки. Частина тунелів і залів були природного походження, але деякі довелося вирізати в товщі скелі. Наскільки було відомо, інші станції на Марсі були влаштовані приблизно так само. Перший час важко було позбутися відчуття, що він перебуває в метро, ​​і потрібно дочекатися поїзда... До послуг кожного співробітника надається особистий дроїд-провідник, який і доставляв свого господаря до місця призначення, а також стежив, щоб він не заблукав. Той же дроїд повинен викликати андроїдів-санітарів, якщо з господарем щось траплялося...

Андроїд-провідник зустрів Дмитра на місці посадки та провів його до шлюзу.  Одразу за шлюзом знаходилася приймальня. Там на нього вже чекали. За бюро сидів андроїд -секретар з обличчям молодої жінки. 

—  Ласкаво просимо до станції! Прошу показати мені ваше посвідчення про відрядження та надати ваш чіп із картою здоров'я, щоб я переконалася, що ви здорові та не несете епідемічну загрозу персоналу станції, —  сказала секретарка-андроїд. 

Дмитро, не кваплячись, відкрив свій планшет, витягнув звідти посвідчення на пластиковій карті та другу картку із чіпом і протягнув все це секретарю. 

— Все в нормі, —  сказала секретарка-андроїд.  Прошу відвідати кабінет лікаря, щоб ваші дані внесли до бази даних станції! 

Дроїд проводив Дмитра довгими коридорами до кабінету з табличкою "Медичний департамент". За бюро сидів смаглявий чоловік середніх років, дуже схожий на керівника. Дмитро підійшов до бюро та представився: 

—  Мене звати Дмитро Скрипник, я інспектор ІСА. 

—  Я Чандра Секхар, лікар на цій станції.  Я тут уже рік працюю...  Ви до нас надовго? — лікар уважно подивився на новоприбулого.   

— Все залежить від швидкості мого розслідування, —відповів Дмитро. — І які будуть його результати...