ДИТЯ

    Все мало йти за планом, але... Але. Белла була наївною, коли думала, що зможе самотужки відродити імперію і помститися за матір. Зрештою, вона тільки дитина, розумна, хитра, але дитина. Вона збагнула це, коли опинилася в пастці Н.Білого. Коли побачила, як падає вірна їй Авантюристка з кулею у серці. Пастка для мисливця не вдалася. Сльози розпачу й безвиході скотилися її розпашілими щоками й обпекли поріз на підборідді.

- Люба, заспокойся, - почувся голос Пантунка, - часом ми програємо, та це не привід плакати.

- Покидьку, що ти хочеш від мене?

- Чого я хочу? Лише допомогти тобі. Якби я був не на твоїй стороні, твій труп давно гнив би десь в лісі. Хоча мушу визнати, ти сильна і розумна, і можливо, якби твій розум був не так затьмарений помстою, ти б перемогла мене.

- Ти? На моїй стороні? Та що ти кажеш? Чи не ти вбив мою матір? - харкнула Цамен кров’ю на кам’яну підлогу, здогадуючись, до чого веде Білий.

- Ти ж розумієш, що в нашій справі не без жертв. І чи не егоїстично з твого боку забувати про смерть батька, згадуючи лише про матір?

- Думаєш, я не здогадалася, що він зрадник і що він живий?

- Похвально, Белло. Та чи не сказав я тобі вже, що зрадниця тут лиш Лен? Настала нова ера для імперії Тайґер, і ти можеш стати її частиною. Ти засліплена помстою, я розумію це. Але прагну, щоб ти прозріла.

- Перестань говорити загадками, бісів виродку.

- Ох, не злись, Белло. Не будь самовпевненою, не розкидайся словами. Заспокойся й вислухай мене. Я пропоную тобі посісти місце повелителя імперії разом зі мною і залишитись у здоровому глузді. Я пропоную співпрацю, Белло. Звісно, я розумію, що тобі потрібен час, щоб обдумати мої слова і вирішити. Тож зараз я покидаю тебе, Белло. Якщо приймеш мою пропозицію, будь у маєтку Тайґер через тиждень о першій годині дня. І вибач за психоделіки. Ти мене полюбиш і зробиш все, як я скажу. Будь вдома 30 листопада. - два останні речення він промовив повільно і чітко.

    Дівчина ще пару хвилин не могла й ворухнутись. Зміст сказаного Н.Білим доходив до неї заповільно, вона дивилась на свою кров на асфальті, її руки тремтіли, щокою стікав піт. Серце билось, мов шалене, дихання було неврівноваженим. Її вже не цікавило питання “Що мені, бляха, робити!?”. Здавалося, що її вже нічого не цікавило. Зрештою вона підвелась на тремтячих ногах і оперлась рукою на стіну, залишивши там кривавий слід. Все це їй відчувалось нереальним, весь світ здавався далеким і несправжнім. Цікаво, коли саме Білому знову вдалося начинити її грьобаними психоделіками? І нащо? Раптом вона ніби прокинулась, ніби винирнула з глибин озера. Першою її дією після цього був біг, шалений, нестримний біг. Потім вона впала, відчувши смак землі в роті і траву під пальцями. Біль був, але далеким і відчуженим. Зате близькою була волога на щоці, вона б подумала, що то піт, але така ж волога була і в оці. Отже, сльози. Знову дія якогось психоделіка? Чи просто все життя до цього було якоюсь довбаною імітацією, а зараз вона прокинулась в реальності і досі не може цього усвідомити? Дивний стан. Дивний, жахливий і… приємний? Вона подумала, що ось хто тут тигр насправді… ось чия це гра… Н.Білий. Ось хто був ляльководом… і є ним.. і… і… Вона вирубилась просто на газоні.

    Тим часом Гаус Хонк витягував Лайлу з території вілли. Вона була ще жива і страшенно шокована. Вона не сподівалась, що її бронетканину зможуть прострелити. Цей світ її здивував. Якби вона була готовою до подібного, вона б запросто уникнула кулі. Вона була занадто легковажною, щоб вижити, але вижила, і тепер вже ніколи такою не буде. Погоня за адреналіном - не виправдання дурній смерті, яку можна було б легко уникнути, не будучи настільки самовпевненою. Вона була лише дитям, що хотіло пригод… але тепер все зміниться. Цей випадок дав їй урок, і вона нізащо не просре шанс на нове життя.