ПОЧУТТЯ

     Перший крок плану юна Тайґер втілила - вийшла на родичку Н.Білого, Ксеню Лобовську і стала за нею стежити. Але щось було не так. Тобто, наче все й гаразд, але Беллу почали гризти якісь дивні сумніви. День за днем Белла потроху втрачала холоднокровність, дозволяла собі розслабитися, і цей стан дивував її. Вона неначе падала в яму апатії, а це було їй не притаманне. Зрештою одного дня вона просто зірвалася і ні з того ні з цього вирушила до маєтку Тайґер.

    У Цамен було не дуже багато часу. Їй їхати десь 4 години. Потім пішки від висадки до маєтку 30 хвилин, і це якщо йти 5 км/год. З шляхом назад виходить 9 годин. Як мінімум. А ще потрібен час, щоб поїсти і встигнути зробити свої справи в маєтку. Тоді їй потрібні 10 годин. 

    Белла дійшла до автобусної зупинки. Транспорт затримувався, тож дівчина ще погуляла магазинчиками. Потім присіла на лавку біля зупинки, попиваючи латте з молоком. Автобус щось не поспішав приїжджати.

- Можна тут сісти, леді? - запитав у неї якийсь дивак. Белла підвела голову на нього. Доволі привабливий молодик десь 18-20 років з глибокими синіми очима й світлого волосся запитально дивився на дівчину. Їй здалось, що десь вона вже його бачила.

- Та сідайте, - відповіла йому Белла, - знаєте, мені дуже приємно. Рідко можна зустріти таких вихованих молодих хлопців, - сказала вона, хмикаючи подумки. Цей дивний хлопець її дуже насторожив, але водночас і зацікавив.

- Та я просто хочу зустріти ту, що приймала мене такого, як я є насправді, ту, що не шукала б у мені крутості й вульгарності, ту, з якою я міг би жити, а не на одну ніч, - зітнув плечима хлопець.

- Зазвичай хлопців цікавить саме секс, а не довгі стосунки, - сказала Белла, щоб хоч якось підтримати розмову.

- Сексу в моєму житті було багато, багато рандомних дівок, багато алкоголю й витрачених у порожнечу грошей, - розповів хлопець. - Ви вибачайте, якщо вам нецікаво все це. Просто хочеться виговоритись.

- Що маєте на увазі під порожнечою? - поцікавилась дівчина.

- Наркота. Це було повне дно. Жаль, я не зрозумів цього вчасно. Можливо, тоді зупинитися було б легше. Я намагався виплутатися з провалля проблем, я обманював себе, що вибираюся, але натомість лише закопував себе глибше. Коли в мене не вистачало грошей на травку, я крав. Спершу в батьків, потім на вулицях. Сидів один раз, - розповідав хлопець трохи жвавіше, певно, зрадівши, що хоч когось цікавить його паскудне життя.

- За крадіжку? - спитала Белла.

- Угу. Гаманець з п’ятьма тисячами готівки і телефон, - понуро сказав хлопець.

    Белла задивилась на його профіль. Хоч це й не входило в її план, непогано було б мати напарника. Хоча стоп, куди заїхали її думки, чому в її голові така каша почуттів… Белла ніколи ще не була такою. Холоднокровно розсудлива, вона не звикла піддаватись емоціям чи нераціональним бажанням. Проте її розум зараз якось каламутився, і вона не могла цьому знайти пояснення. Тож вперше за стільки років Белла піддалась течії почуттів і спонтанності, втративши всяку обережність і пильність.

- Як тебе звати? - поцікавилася дівчина.

- Артем, - відповів хлопець. Насправді він навіть не знав, чому так сказав. Він не пам’ятав свого імені. Може, це воно? Може, це воно нарешті прорвалось в пам’яті крізь шар пустоти?

- Я Белла. Хочеш покататися?

- А що? - запитав Арчі.

- Я збираюся помандрувати декуди. Ненадовго, по справах. Думаю ввечері повернутися. Але знаєш, самій нудно. Чи ти маєш якісь невідкладні справи тут? - промовила Белла, роздивляючись бездну його очей.

   “Що в біса ти робиш, Цамен”, - подумала вона.

- Справ тут не маю, вільного часу море, тільки от грошей негусто, -  відповів їй хлопець.

- За гроші не переживай. Маю достатньо. До речі, скільки років? - поцікавилась Белла.

- 18 повних. У листопаді виповниться 19, - відповів Артем.

- Попереджаю, мені все ще 17. Проте те, що я молодша, ще не означає, що можна називати мене на ти, - посміхнулась Артему дівчина.

- Вибач…те, пробачте, юна леді! - розсміявся хлопець. - А Вам, значить, можна до мене на ти?

- Не подобається? Можу перейти на Ви. Хоча вже звикла до “ти”. Дозволите юній леді називати Вас, як звично їй? - захихотіла Белла, подумки зазначаючи, що це їй неприродньо.

- Дозволю, якщо ми таки поїдемо, - відповів їй Артем.

- Тоді збирайся, наш автобус уже тут, - сказала дівчина, підводячись. 

    Белла йшла до автобуса з новим знайомим, задумавшись. Вона не з чуток знала дещо, дещо пізнала від матері. Все це було правилами її життя. Не довіряти нікому, наприклад. І не керуватися емоціями, лише здоровим, холодним глуздом. Белла завжди намагалась дотримуватись цих правил. Але зараз її розум тускнів на фоні дивного почуття. Зараз вона збиралась довіритись майже незнайомому хлопцю. Вона перекреслювала кожен зі своїх планів, діючи спонтанно.

    Відмахнувши роздуми, Белла оплатила поїздку. Вони з Артемом сіли разом. Ці чотири години вони говорили про все на світі, сміялись з жартів Артема чи просто насолоджувались цією близькістю. У Белатрисі пробуджувалося досі невідоме їй почуття. Життя для неї заграло новими барвами. Її холодний розум протестував, але її серце м’якшало, коли вона була поруч з Артемом. Вона боялась цього почуття і водночас раділа йому. Белла, донька колишніх імператорів темної сторони цього світу, засліпилась цим новим почуттям, ледь не забувши про свої плани.

    Спочатку Белла прагнула лиш одного - відродити імперію, збудовану багатьма поколіннями її предків, заодно помстившись зрадникам. Проте вона заплуталась у своїх бажаннях. А з появою цього хлопця ще дужче. Її жовто-зелені очі задивилися в нікуди тужливо-задуманим поглядом. Голова схилилась, і її чорне волосся розсипалось плечем Артема. 

- Белло, ти чого? - спитав у неї хлопець.

- Наша зупинка. Ходімо, - підвелася дівчина, не відповівши Артему.

    Яскраве сонячне проміння вдарило їм в очі, тож вони негайно забігли в тінь каштана.