ХАКІ

   За пару днів після смерті Лен на зв’язок з юною Тайґер вийшла авантюристка на кличку Хакі. На свій ризик Цамен погодилася зустрітися з нею.

   Вони зайшли в кав’ярню і сіли за столик в кутку. Цамен була насторожі, це була її перша розмова з кимось з найманців, і вона боялась схибити, боялась того, що перед нею людина Білого, і хоч зовні вона виглядала як звичайний підліток на розслабоні, її нерви були чи не на межі. Авантюризм - відносно нова течія, і Цамен не знала, наскільки на неї можна покладатися. За деякими джерелами, його започаткувала лідерка злочинного угрупування “Доля”, що частково підпорядковувалося імперії Тайґер,  Марія Стернюк, більш відома в підпіллі як Марі Стю. 11 жовтня 2007 року вона доклала руку до створення сайту, що називався onebigadventure.com. Його головна сторінка була повністю чорною і мала лише одну кнопку: “х о ч у  п р и г о д”. Під нею було повідомлення, що заявляло про чималі суми грошей, які можна отримати за пригоди. Сайт позначався як не конфіденційний, тому багато з тих, хто потрапив на нього, швидко виходили. Відчайдухи, що наважувались натиснути на кнопку, бачили на екрані своєрідну скрижаль, де був напис: “Якщо ти тут, ти готовий до авантюри. Відтепер ти не можеш відмовитися від звання авантюриста. Є правила, яких ти маєш дотримуватися. 1) не розповідати про пригоди нікому, особливо поліції. 2) будь вище за гроші, бо вони не замінять пригод відчайдуху, і як багато б грошей в тебе не з’явилось за виконане завдання, не губися. Через 1 хвилину з’являлися 2 кнопки: “я хочу веселитися” і “я більше не хочу пригод”. Коли користувач натискав другу кнопку, його браузер вилітав і на екрані висвічувався напис: “ж а л ь . . .”. Після цього на користувача могла наїхати поліція з доказами його участі в тому чи іншому злочині, насправді вчиненому авантюристами, що прийняли правила. Якщо люди доповідали поліції про можливу небезпеку цього сайту, вони отримували звинувачення в найтяжчих злочинах, зчинених авантюристами. У 2034 Марі Стю зникла безвісти, залишивши організацію “Доля” розпадатися. Подейкували, що вона загинула від рук користувачів, що не прийняли авантюру і потрапили за ґрати надовго. Дехто навіть стверджував, що вони згодували її по шматочках бродячим псам. А хтось казав, що її зрадила її подруга, вбивши і забравши всі її гроші. Припускали й те, що вона змінила ім’я та зовнішність і поринула в плин життя звичайної людини. Проте що б там не сталося з Марі, авантюризм не загинув, певною мірою тому, що авантюристи як виконавці користувались чималим попитом. Кому ж не потрібні тупі овечки, що підуть на все заради дози адреналіну і трошки грошиків в кишені? Але не всі з них були такими. Серед авантюристів можна було знайти і справді небезпечних найманців, хоча зазвичай такі самі знаходили, на кого працювати і пропонували свої послуги.

- Чи готова ти померти? - раптом запитала її Хакі.

- Чи не мала б ти називати мене на Ви?

- Не зазнавайся, юна Тайґер. Це ще нікому не приносило добра, і твоїй чорнявій голівці не принесе. І це не погроза, коли що, це факт, це правило життя, якщо можна так сказати. Може ти й розумна, та я бачу, що не достатньо, щоб звати себе вищою за мене. Та перейдімо все таки до справи. Ти готова померти?

- Чому ти таке питаєш?

- Бо ти стала на небезпечний шлях, Тайґер. Дуже небезпечний. А коли вже так, тобі краще перестати боятись невідомості, бо вона на твоєму шляху.

- Я ще не розповідала тобі нічого, з чого можна було б зробити такі висновки.

- Я і так все знаю. Та не лякайся, я тут, щоб допомогти тобі.

- Звідки ти все знаєш? Ти працюєш на нього?

- Ти про Білого? Якби я працювала на твого ворога, ти б не сиділа тут жива-здорова.

- Тоді хто ти? Ща за таємничість? То ти навмисне вийшла на мене? Навіщо?

- Я - авантюристка рангу, вищого за найвищий з всіх, відомих людям, і єдина моя ціль зараз - допомогти тобі. Ти можеш цього не зрозуміти, але я не шукаю вигоди. Я лише хочу свою заслужену порцію адреналіну. До того ж, ця ситуація дуже цікава, і спостерігати за нею осторонь було б надзвичайно нудно. Ти можеш мені не вірити, але чи вдасться в тебе все самій чи з допомогою когось іншого? Це можливо, але шансів набагато менше. Вбити мене не вдасться, тож чому б не співпрацювати? 

- Та все ж, хто ти?

- Називай мене Лайла. Лайла Дежньова. То як? Я не прошу поспішати і давати відповідь прямо зараз. Зустрінемося завтра в цьому ж місці в цей же час, якщо ти готова до співпраці. Якщо ні, можеш не приходити.

    Цамен багато думала про це. А й справді - чи готова вона? Бо відбутися може все. Ніколи нічого не йде ідеально за планом, яким би продуманим би він не був - життя завжди вносить свої корективи. Чи на краще ті зміни, чи на гірше - ніколи не можеш знати, доки врешті не їх відчуєш на собі, й передбачити їх не можна, принаймні людським обмеженим мисленням. Тож Цам і боялась їх, тихо боялась, стараючись нікому цього не виказувати ані найменшим жестом. Лайла радила їй не лякатись невідомого, наче знала про ті приховані страхи дівчини, наче розгледіла в її похмурих очах цю непевність і вагання, що повернулись з попелу спаленого волосся. Дівчина підвелась із лавки у парку в центрі міста, поправила зачіску і рішуче попростувала вперед. Чи не вона сама тоді вирішила спалити минуле? Жодного більше каміння (а саме це означало “цамен”). Відтепер лиш біла лілея з багряним корінням, воїтелька, що почне свій шлях помсти й відбудови прямо зараз. Так. Тепер вона знала, хто вона. Вона Белатриса. 

    Лайла зустріла її за столиком.

- То ти все таки прийшла, - промовила Хакі.

- Так. Я прийшла. І я готова.

- Чудово. Тож обговоримо план…