Глава 9

Нарешті ми повернулися з нашої подорожі. І за цей час ми відвідали близько двадцяти трьох країн. І це було так круто, що я навіть не можу передати. Я побачила і Ніагарський водоспад, Ангкор-Ват, Собор Паризької Богоматері, в який нам, на жаль, не вдалося потрапити через ремонтні роботи по відновленню будівлі. Та найбільше мене вражали інші культури та менталітет людей. Вони усі були такі різні, і для них ми здавалися інопланетянами, людьми зовсім з іншої планети. І вражень та фотографій було стільки, що вистачило б ще на кілька життів. Та повернулися ми лише тому, що нам потрібно працювати, адже в мене скоро запис нового альбому. А на фірмі потрібна присутність Олексія, адже він прийняв рішення піти зі свого музичного гурту більш ніж рік тому.

Ми всім друзям привезли подарунок, і саме на це й витратили перший день вдома. Звичайно, за стільки часу я дуже скучила за всіма, хоча ми й дуже часто спілкувалися по відеозв'язку. Все ж, тут був мій справжній дім. З людьми, що і створювали неймовірну атмосферу. За цей же час Льоші декілька раз дзвонив батько, що мене неабияк дивувала. Він довгі роки навіть не згадував про те, що в нього є син. Але тепер вирішив. Що він хотів ми так і не дізналися, адже чоловік просто не брав слухавки. От і я не розуміла, як можна відмовитися від власної дитини. Тому, він ніколи не був і не буде йому справжнім батьком. Як сказав Льоша, він може назвати своїм батьком лише дядька або мого тата. І це мене неабияк розчулило.

Та вже на наступний день ми зрозуміли, чого ж він хотів насправді.

Ми якраз сиділи, насолоджуючись вихідним, коли у двері постукали. І дивно, адже до нас ніхто не збирався зайти. Та коли я відкрила, то побачила незнайому дівчину з якимось маленьким хлопчиком, що був дуже схожий на Льошу. Звичайно, першою думкою стало те, що це його якийсь позашлюбний син та колишня дівчина. Але я ж пообіцяла собі, що більше не робитиму завчасних висновків. Тому, посміхнувшись, я сказала.

- Доброго дня, я чимось можу вам допомогти?

- Ти Аня, вірно? - запитала вона. - Мене звати Евеліна, і я сестра Олексія по-батьку. А це мій син, Юрчик.

Я пам'ятаю, що Льоша мені розказував про те, що батько пішов у іншу родину, де вже була дитина. І я так розумію, що це саме вона і є. Як цікаво, у мого чоловіка є сестра, а племінник просто його копія. За спиною ж почулися кроки, і він вийшов до нас, здивовано поглядаючи на сестру. От тільки в погляді проскакувала ненависть, злість та розчарування. Сумніваюся, що вони добре знайомі, проте вона викликала в нього саме такі емоції.

- Евеліно, що ти тут робиш? Не пам'ятаю, аби кликав тебе в гості. - він склав руки на грудях.

- Нам потрібно поговорити. Будь ласка. - тихо сказала вона.

Якусь мить Олексій свердлив її поглядом, та все ж жестом показав проходити. Я ж знаю, що він в мене не такий злий, як інколи намагається показати. Та і я знаю, що йому боляче бачити когось зі своєї родини. Але якби навіть його мама з'явилася, він би обов'язково її вислухав. Дівчина увійшла з сином у вітальню, де хлопчик одразу ж сів на диван. Льоша підійшов до нього та увімкнув мультики, від чого малий неабияк зрадів. А коли ще й отримав печиво, звичайно з дозволу мами, так взагалі мало не застрибав від щастя. Ще б чоловік вчинив інакше, це все ж його племінник, який не винний в проблемах своїх родичів.

- Ну, і про що ти хотіла зі мною поговорити? - спитав Льоша, коли ми сиділи на кухні. - Дивно, що ти не приходиш з проблемами до батька.

- Я з ним вже кілька років не спілкуюся. З того моменту, як він покинув мою мати заради якоїсь молодої секретарки. Він навіть не бачив Юрчика, бо той йому просто не цікавий. - вона з любов'ю подивилася на сина. - Та я тут зовсім з іншої причини. Річ у тому, що в мене знайшли рак. І стадія вже неоперабельна. Та ти не подумай, я не прийшла просити грошей чи чогось такого. В мене все є, просто... Коли мене не стане, а це може бути зовсім скоро, Юрчику треба десь бути. І, можливо, ти маєш когось зі знайомих у тому інтернаті, де навчався ти.

Поступово до мене почало доходити те, що Евеліна нам намагалася зараз пояснити. В неї знайшли смертельну хворобу, а вона говорить про це так просто, ніби про погоду. Хоча, якщо це сталося якийсь час назад, то вона може просто звикнути до того. Але це ж так жахливо. Я подивилася на хлопчика, що дивився мультфільм. Чи знав він, що його матері може скоро не стати?

- Чекай, а твій чоловік? А батько? - не розумів Олексій.

Я бачила, що насправді його ця новина не просто шокувала, вона похитнула його звичайний світ. Адже насправді він не ненавидів сестру. І десь в глибині душі хотів з нею спілкування. А тепер в нього просто не лишиться жодного шансу.

- Мій чоловік покинув нас ще коли сину було рік. А батько... Ти ж знаєш, що він не здатний когось виховувати. Та й не потрібен йому онук. Тебе ж та твою дружину я навіть не смію просити. - Льоша збирався щось сказати, та вона його перебила. - Якщо справа в грошах, то вони в мене. Спочатку тато ними відкупався, потім чоловік. Та і я сама заробляла. Все лежить на рахунку. А на квартиру я вже оформила заповіт.

Якусь мить панувала тиша в домі, яку порушували лише звуки телевізора. Чоловік щось обдумував, а я навіть не втручалася.

- Ти ж лікування проходитимеш у Києві? - вона кивнула. - А де ви житимете з хлопчиком? Та й хто з ним залишатиметься, коли ти будеш у лікарні.

- Винайму якусь квартиру, або номер у готелі. А я з Юрчиком... Ну не знаю, щось придумаю.

Тоді ж Льоша подивився на мене, а я вже знала, що він збирається зробити. Звичайно я була не проти, адже його рідна сестра, хоч йому це і не дуже подобається. Та й Евеліна була досить милою, і я впевнена, що не створить ніяких проблем.

- Значить так, знімати ти нічого не будеш. Житимете в нас, а ми допоможемо з Юрчиком. Я завтра ж відвезу тебе до одного хорошого лікаря. Може ще щось в нас і вийде. - але потім він швидко додав. - Та не думай, це не тому, що я так легко прийняв тебе. Просто я не хочу, аби він ріс без матері в інтернаті, знаючи, що нікому не потрібний.