Глава 7

Рівно о сьомій ранку Льоша вже був тут, проте досі не сказав мені ні слова. Навіть не намагався підійти. І це добре, адже мені огидно було навіть дивитися на нього. Зараз я не плакала, адже сльози просто закінчилися. Все ж, не дивлячись на ситуацію, я хотіла закінчити все гідно і красиво. Та коли я побачила його, то зрозуміла, що кохаю і досі. Зараз в мене відбувається боротьба двох почуттів — любові та гордості. І друга поки перемагає.

Чоловік же навіть не дивився мені в очі, адже прекрасно розумів моє ставлення до нього зараз. Чому ми так швидко стали одне одному чужі? Але, як кажуть, якщо це таки сталося, значить ми й ніколи не були близькими. Та він тут зараз, аби розставити всі крапки над і. Краще швиденько з усім розібратися, і вчитися жити далі. Можливо, краще бути просто повернутися додому, до Львова. Спробувати все заново. Хоча, я цього не зроблю, адже тут мої друзі та гурт. Та сумніваюся, що я захочу побудувати якийсь стосунки ще раз. Принаймні, найближчим часом. Але я не зможу перестати кохати.

- Так ти мені зрадив. - я не питала. - Ти знаєш наскільки це було боляче? Побачити тебе там, з нею в одному ліжку. І те, що останнім часом ти віддалився від мене. Не думай, що я не помітила. Ти ще й так активно вмовляв мене відпустити тебе. І ти думаєш, що я повірю в те, що це все було випадково чи не з твого бажання?

- Я не пам'ятаю. - чесно зізнався він. - Я випив лише келих шампанського, а після того суцільна темрява. На ранок прокинувся у ліжку Тані. Вона сказала, що ми провели разом ніч, і ти нас побачила тут. Але я взагалі не знаю, що відбувалося. Я справді вважав, що буде не правильно, якщо не піду на її день народження. Назар мій хороший друг, а це його молодша сестра. І ти ж знаєш, як сильно він її любить.

Можливо, йому щось підмішали в напій. Та тепер я навіть не впевнена, що він говорить правду. Моя довіра до нього похитнулася. Я просто навіть чути не хочу його виправдання, та все ж пересилила себе. Я маю дізнатися все, хоча б для себе. Та треба одразу морально підготуватися до того, що я можу почути. Адже це може стати занадто боляче. Дико хотілося просто кудись втекти, і не бачити та не чути цього. Але я маю бути сильною.

- Ти що, навіть не пам'ятаєш як ви... - почала я.

- Ні, взагалі нічого. - перервав він. - Аня я... Я ніколи не хотів тобі зраджувати чи робити боляче, адже кохаю понад усе на світі. Так, останнім часом в нас було не все так просто, але це лише через те, що я маю певні проблеми на роботі, і був зацикленим на них. В мене і в думках не було шукати собі іншу, адже в мене є ти.

- Була. - поправила я. - Я була до цієї зради. - я повернулася до нього. - Я бачила тебе там, з нею. І виглядало все дуже правдиво. А я ж просила тебе не йти, як відчувала, що щось таке станеться. Та хто я така, аби ти мене слухав. Мої ж слова для тебе нічого не значать, коли я просила тебе залишитися зі мною.

- Аня я... - він похитав головою. - Чесно, я не знаю, що тобі сказати. Не можу ні заперечити, ні підтвердити цю зраду. Але я десь всередині відчуваю, що цього не було. Та я не маю доказів, аби ти переконалася в цьому. Мені дуже шкода що так сталося.

Я знову відвела погляд, аби не зустрічатися з ним очима. Мені дуже хотілося повірити йому, та я не могла. Не після того, що він зробив. Здається, я зараз не готова просто з ним говорити. На все потрібен час. І я не знаю, чи настане він колись для нас. Чи зможу я його пробачити? Навіть якщо і так, то ніколи не забуду, уявляючи ту його ніч з Таньою.

- Льоша, я не можу... - прошепотіла я. - Не можу тебе зараз вислухати. Не тоді, коли перед очима все ще стоїть те, як я побачила вас двох. Я більше не зможу...

- Я все розумію, і не збираюся тебе зараз переконувати. Ось. - він підійшов та поклав ключі на стіл. - Завтра я заїду та заберу речі. І я зрозумію, якщо ти захочеш подати на розлучення. Та все ж ти сильніша за мене. І я сподіваюся, що ти знайдеш в собі сили хоча б вислухати мене.

І він просто пішов, зачинивши двері. А сльози знову потекли з моїх очей. Я ж мріяла про наше спільне майбутнє. Що через кілька років історія нашого кохання бігала по цьому дому та називала мене "мама". Але все не сталося саме так, як ми хотіли. На жаль, я не знаю, що тепер мені робити без нього. Спустившись по стіні, я вже просто сиділа та дивилася в одну точку. Не хотілося абсолютно нічого. Лише момент нашого життя програвалися в голові...

***

Наступні кілька днів я була наче привидом. Просто існувала, роблячи всі функції на автоматі. На наступний день після розмови Льоша і справді забрав речі, та переїхав до готелю. Принаймні, так мені сказав Матвій. Він підтримував мене як і решта моїх друзів. Та я все одно почувала себе не дуже добре. Весь цей час Вероніка десь пропадала, кажучи, що має якісь термінові справи. І я поняття не мала, що це таке, адже мовчав і Денис, хоча він точно знав. Ще б, дівчина йому все розповідає. Але от пічєнюхи несмачні.

Та в цей вечір я хотіла побути одна. Тому, закупившись морозивом, я включила якийсь фільм. Насправді я зовсім не слідкувала за сюжетом, але це хоч трохи дозволяло відволіктися від тих думок, що заповнювали мою голову. Це була якась фантастика, без натяку на романтичну лінію. Саме те, що мені зараз потрібно. Аби лише не залишатися в абсолютній тиші пустої квартири. Так, тепер вона саме така, після того, як Льоша пішов. Хоча, може я б переїхала назад у свою, а він би повернувся сюди. Та Олексій сам прийняв таке рішення. В цій квартирі все нагадувало про нього, навіть запах, що здавалося б увібрався у стіни. На цьому дивані ми стільки разів дивилися фільми, на кухні влаштовували романтичні вечори, а у ліжку... Я похитала головою, аби прибрати усі спогади зі своєї голови. От тільки з пам'яті не вдасться.

І десь в середині фільму у двері постукали. Глянувши на годинник, на якому показувало дев'яту вечора, я просто уявлення не мала, хто це може бути. Та я здивувалася ще більше, коли відкрила. Прийшла Вероніка, проте вона була не сама, а разом з Таньою. Оце так неочікувано. До того ж цю дівчину я точно не хотіла бачити у своєму домі. Хотілося добряче вдарити її, аби вона відчула хоч трохи того болю, що і я.