Рік... Пройшов цілий рік з того моменту, як Оксана повернулася. І за цей час якісь кардинальні зміни відбулися лише в її житті. Матвій таки зміг зізнатися їй в усьому. Та довгий час вона не могла пробачити. Але після того, як хлопець пережив клінічну смерть, вона майже не відпускала його нікуди. Так, були невеличкі сварки, проте вони були щасливі вдвох. Оксана познайомила його зі своїм татом, і Матвій тепер був офіційно прийнятий у родину. От тільки пропозицію ніяк не наважиться зробити. Хоча були проблеми й в стосунках Вероніки та Дениса, та в них теж добре. Дівчина навіть налагодила стосунки зі своїми батьками. А на днях ще має повернутися на Україну й Іра. В усіх все так прекрасно, а от в моїх стосунках...
Останнім часом ми з Олексієм все частіше сваримося, він часто йде прогулятися, аби не наговорити зайвого. І я розумію, що може це просто складний період в сімейному житті, який просто треба пережити. Але я дуже хвилювалася, чи це не означає кінець всього, адже я все ще кохала Льошу, і не уявляла свого життя без нього. Та чи взаємно це? Кожного разу він повертався додому та просив пробачення, говорячи, що сам не знаю, чому так поводить себе. І я пробачала, проте мені це не давалося легко.
Але цього разу було все інакше. Я не хотіла сваритися, та все сталося саме. Вже давно в нашій компанії я помічала, що Таня, та юристка, з якою я познайомилася ще тоді на першому пікніку. Здається, їй було байдуже, що він одружений. А Льоша ніби нічого і не зрозумів, і це неабияк дратувало. От і тепер, вона запросила його на день народження, при цьому не покликавши ні мене, ні Матвія, ні будь-кого з наших спільних друзів. Звичайно, я не хотіла, аби він це робив.
- Господи, Аня, в цьому немає нічого такого. Вона сестра мого хорошого друга, тому запросила на день народження. Не варто ревнувати до Тані. - Льоша вже був повністю вдягнений. - Чи ти мені не довіряєш?
- Тобі то я довіряю абсолютно, але не їй. - фиркнула я. - Стільки разів бачила, як вона вішається на тебе. А тепер ти ще і йдеш туди один.
Льоша підійшов та обійняв мене, але злість просто не хотіла проходити. Якщо Льоша піде туди, то я впевнена, що щось станеться. Та він мене навіть не слухає. І оцими от обіймами не задобрить, я все одно не відпущу його. Якби ще там була я, то була б зовсім інша справа. Проте Таня спеціально запросила його одного, сподіваючись на вихованість чоловіка.
- Кохана, я нічого не буду такого робити. Просто побуду годинку, і все. Я скоро повернуся, і ти не будеш хвилюватися. - я відштовхнула його від себе. - Це ж ненадовго. Я лише її привітаю і все.
- Я буду хвилюватися. - я вже майже кричала. - Адже мій чоловік зараз збирається йти на день народження до тої панянки, що закохана в нього. І я не знаю, що там буде. Тому я маю право на хвилювання. А тобі навіть байдуже, що я прошу залишитися зі мною. Навіть слухати не хочеш мене. Справді, які тут хвилювання.
- Не роби з цього трагедії. Аня, я маю це зробити. - просто сказав він. - Це буде не ввічливо. Дівчина мене покликала. До того ж її брат працює в мене. Тому, я маю це зробити.
І поки я ще щось не сказала, він просто взяв куртку та пішов. Здається, це вже і стає останньою краплею мого терпіння. Тому як тільки він пішов, я подзвонила Оксані та Вероніці, і вже за двадцять хвилин вони обидві сиділи на кухні, та вислуховували мою історію. За цей час ми стали дуже близькі, і коли в однієї з нас виникала якась проблема — вирішували втрьох. Але мені зараз було боляче, адже моя інтуїція підказувала, що сьогодні щось станеться на тій вечірці. А я ще жодного разу не помилялася.
- Ні, ну як він може так вчиняти з тобою? - розізлилася Вероніка. - Це ж так жахливо, що я готова прибити його. І я обов'язково це зроблю, якщо він сьогодні щось вчудить. Ти ж мене знаєш. До того ж як його давній друг я маю на це офіційне право.
- Тільки дивись сильно не скаліч Ані чоловіка. Їй з ним ще життя прожити треба. І дітей. - посміхнулася Оксана.
В їх компанії мені ставало набагато легше. Зараз я могла хоч трохи розслабитися, адже досить швидко злість замінило хвилювання за Льошу. Я боялася, що з ним там може щось статися. Ні, я йому довіряла, і впевнена, що особисто він нічого не зробить. Та все ж. Особливо мене напружувало те, що це день народження Тані. Вона точно спробує втнути щось, аби затягнути чоловіка у свої тенета. І не знати, на що вистачить її фантазії.
- Але як мене дратує ця Таня. От знає ж, що Льоша одружений. І все одно тягне до нього руки. Повідкушувала б їх. - продовжувала обурюватися Вероніка. - Нє, ну де тільки в людей така наглість то береться. Але це ще й не повага до себе.
Та я зовсім не слухала її, барабанячи пальцем по столу. Якесь хвилювання ні на мить не покидало мене. І просто хотілося зірватися прямо зараз, та помчати до чоловіка. Але я не знаю адреси, та й про гордість не варто забувати. Тому, ми включили якийсь фільм, та я мало слідкувала за сюжетом. Мене це зовсім не цікавило. Мозок підкидав все нові картинки того, що там могло відбуватися. Та тепер ще з'явилися думки, що він би міг з нею... Ми ж все частіше сварилися. А вона явно його б вислухала та встала на його сторону.
І коли я вже встигла надумати найгірше, на телефон прийшло смс з незнайомого номеру. Там містилася адреса, і пропозиція приїхати та забрати свого чоловіка. Показавши це дівчатам, ми одразу ж зібралися та поїхали. Але якесь таке жахливе відчуття не відпускало мене. І якийсь голосочок підказував, що краще не їхати. Та здоровий глузд все ж переміг. І от ми стоїмо перед будинком, де відчинені двері та голосно грає музика. Не чуючи запрошень інших випити з ними, я підійшла до брата Тані.
- Де Льоша? - спитала я.
- Він у кімнаті. На другому поверсі другі двері навпроти. - п'яно відповів той. - Але не раджу йти туди.
Та не послухавши його, я попрямувала саме туди. І чим ближче підходила до цих дверей, тим більше росло моє переживання. Але я до останнього впевнювала себе, що все добре. Але думки розсіялися, коли я відчинила двері. Те, що я там побачила, запам'ятається на все життя. Льоша лежав в ліжку і, здається, спав. Але він був без сорочки, нижню ж частину прикривала ковдра. А поряд Таня, яка щойно прокинулася. Побачивши мене, дівчина різко встала, намагаючись прикритися чимось. Та сумнівів не лишалося — вона оголена. Я ж переводила погляд з нею на нього, усвідомлюючи, що тут відбулося. Тільки що мій чоловік зрадив мені. Ось так от просто розтоптав моє кохання. А я ж як відчувала, просила не йти сюди. Та якщо він хотів цього, то ніхто не міг зупинити Льошу.
#845 в Сучасна проза
#4198 в Любовні романи
#1962 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 11.09.2020