Глава 3

З того моменту на будівництві Матвію стало трохи легше. Поступово він повертався до звичного стану, проте зміни все ж були присутніми. Але коли я побачила його посмішку, то зрозуміла наскільки скучила за ним. На наступний день після того він прийшов до нас, аби поговорити з Льошою. І хоч я і хотіла почути все, проте змусила себе піти на кухню та готувати обід. А от прийшли вони вже такими "красенями". В одного був добрячий синяк на вилиці, а в мого чоловіка розбита губа. Але обоє посміхалися. Оце вони так поговорили. Та добре, що все вже налагодилося. Але чесно, я уявлення не мала, що буде далі. Оксана поїхала, і вона ж не знає всієї правди. Та дівчина рано чи пізно вислухає її. І тоді все буде добре.

Та мене непокоїло одне питання — Олег. Не могла я повірити, що він здатний поставити такий ультиматум. Тим паче я пару раз бачила його. А ще він найкращий друг Іри. То може все не так просто? Ми ж часто маємо причини, не розкриваючи їх іншим. Але чомусь мені здавалося, що хлопець був такий самотній та нещасний. Я думала, що ніколи не дізнаюсь цього. Але все сталося інакше.

Я вирішила трохи прогулятися. Льоша якраз полетів по роботі до Нью-Йорку. А мені стало нудно. Тому я і вирішили піти до парку, де було одне особливе місце. Але прийшовши туди, я побачила, що місце було зайняте. І як його тільки помітили? Це невеличка галявина, яка була надійно захована серед дерев та кущів. Та ще більшим здивування стало те, хто виявився гостем. От його я тут точно не очікувала побачити.

- Які люди. - промовила я. - Де б ми ще могли зустрітися.

Олег різко повернувся, ніби злякавшись. Але впізнавши мене, розслабився. А може то зіроньки так склалися, що ми опинилися тут удвох. Він був симпатичний, все-таки маю це визнати. Гарні очі, підтягнуте тіло та одяг, що йому дуже пасував. Наскільки я пам'ятаю, то йому було двадцять вісім років, проте виглядав він молодшим.

- Вибач, я напевно піду.

Хлопець виглядав настільки розгубленим та сумним, що я просто не змогла втриматися. До того ж унікальна можливість все дізнатися. А я ніколи не втрачаю її. Тому, порахувавши до десяти, я попрямувала в його сторону. Кажуть, що таким чином відтягується час, даючи людині звикнути до присутності.

- Ні, залишайся. Я не проти. - сказала я, присівши поряд. - Всім потрібна компанія. Особливо в такому чудовому місці.

- Дай вгадаю, ти мене ненавидиш так само як і всі твої друзі? - він сумно посміхнувся. - Що ж, інколи я сам себе ненавиджу. Та це те, що я мав зробити для кар'єри Матвія. Зізнаюсь чесно, я цього не дуже й хотів.

- Я тебе не ненавиджу. - я потиснула плечима. - В будь-якій дії є причина. Але мій чоловік говорить, що в тебе замість серця величенький камінь.

Він розсміявся, проте якось сумно, чи що. Хлопець виявився не зовсім таким, як малювала моя уява. Мені завжди здавалося, що він сильний та холоднокровний. Та зараз я його бачу зовсім з іншої сторони. Таким розгубленим та зруйнованим.

- Він не помиляється, адже це і справді так. - Олег уважно подивився на мене. - Знаєш, я зараз дуже здивований. Я думав, що якщо зустріну когось із друзів Матвія, то отримаю як мінімум удар в лице. Проте ти зараз така мила та нормально говориш зі мною. Це при тому, що ти найкраща подруга Оксани, дівчини, з якою я змусив його розійтися.

- А ти найкращий друг Іри, яку я дуже добре знаю. Вона б не обрала собі в друзі погану людину. Впевнена, що в тебе була причина. Але не думаю, що інші будуть такі ж лояльні до тебе. - посміхнулась я.

- До речі, як вона там? - спитав він. - Вона дзвонила кілька тижнів тому, та не мала достатньо часу.

- Їй вже краще, але ще потрібен час, аби до всього звикнути.

- Це добре. Я радий це чути. - Олег видихнув.

Якась така дивна думка проскочила в мене в голові, що я навіть не одразу захотіла її озвучувати. Тому, якийсь час ми просиділи в тиші. Та все ж я не вмію чекати.

- Олег, скажи. Ти ж закоханий в неї? - хлопець здивовано подивився на мене. - Чомусь так здалося і по її розповідям, і по твоїй поведінці. Ти не переживай, я нікому не розкажу це.

- Навіть не знаю, що відповісти. - він дивився кудись в далечінь. - Ми дружимо з самого дитинства. І я навіть вирішив зізнатися їй. Це було незадовго до того, як я почав працювати з Матвієм. Я прочекав її в ресторані кілька годин, та Іра так і не прийшла. А потім я дізнався, що вона просто знайшла кращий варіант. Я так ніколи й не зізнався...

- Вона розбила тобі серце. - я не питала.

- Так, однак я продовжував бути поряд, коли їй потрібно. І ні на мить не припиняв кохати. Повір, якби вона прийшла до мене, я б все пробачив. Але потім вона знайшла Максима, і я знову був для неї лише другом. - він похитав головою. - Зараз це все не має значення. Я не скористаюся її станом, аби почати стосунки.

- А яка була причина, що ти сказав Матвію так зробити? - обережно спитала я. - Ні, я розумію, що так краще для його кар'єри. Але було щось ще.

- Оксана. Матвій того не знає, та я піклуюсь про нього. Він став для мене ніби молодшим братом. І я був радий за нього, коли він зустрів дівчину. Але... - на якусь мить Олег замовк. - Вона так легко повірила, що Матвій ніколи не кохав її. Хоча, це ж було видно, що він страждав. Я розумію, вона твоя подруга. Та думаю, що Оксана й не любила його.

- Вона просто дуже довірлива. Ще й має певні проблеми з самооцінкою. Весь цей час вона думала, що для нього це все гра, адже Матвій, на її думку, не міг закохатися у дівчину. - я потиснула плечима. - А ти лише ще більше впевнив її в цьому.

- Я розумію, проте вже нічого неможливо змінити. - відповів Олег. - Я став ворогом номер один для стількох людей. Як кажуть, без проблем нічого не досягнеш. Дякую тобі, що хоча б вислухала мене. Маю сказати, Льоші дуже пощастило з дружиною.

- Це ти просто мене не знаєш. - розсміялась я.

Якийсь час ми сиділи в тиші, і не тому, що не мали про що говорити. Просто хотілося трошки побути так. Але поглянувши на годинник, я зрозуміла, що мені вже час додому. Та й темніти починало. А Льоша може хвилюватися.