Глава 2

- От ми й вдома. - сказав Льоша, відчиняючи двері. - В Домінікані було неймовірно. Але я скучив за нашим родинним затишком. І тепер ми нарешті тут. Вдвох.

Хоч ми й прилетіли зранку, та нам було зовсім не до того, адже спочатку бачилися з Денисом, а потім з Матвієм. І цим обом хлопцям точно потрібна допомога. І обидва страждають через власну дурість. А от Льоша досі був злий на Матвія, адже хлопець не розказав друзям про свою проблему. І ми б могли допомогти йому, уникнувши усієї цієї ситуації. Але ні, вже не можна нічого виправити. Та я бачила, що Олексія це особливо сильно заділо, адже він це сприйняв як недовіру. І це було дуже боляче. Я пам'ятаю як Денис довгий час не хотів мені розповідати про досить серйозну сварку з батьком. Ніби не хотів обтяжувати. Але я дратувалась дуже сильно. Та я не Льоша, ображатись довго не вмію.

Тому, знявши куртку, він сів на диван та важко опустив голову на руки. Навіть уявити не можу, що він зараз відчував. Певно це жахливо, коли твій найкращий друг не може довіряти тобі до кінця. Я підійшла до нього, міцно обійнявши. В деякі моменти просто відчуваю, що йому потрібна моя допомога. От і зараз я просто була поряд. А він мене обійняв у відповідь, притягуючи ближче до себе. Я собі поставила чітку мету, що завтра вправлю трохи мозок Матвію. Все-таки, я дуже добре знаю і його, і Оксану. Тому він має послухати мене.

- Чому він взагалі подумав, що може обтяжувати мене? - не витримав Льоша. - Ми понад двадцять років були найкращими друзями, не раз витягуючи одне одного з таких ям, а зараз він вирішив вирішити все наодинці. Головне коли Артем мав проблеми з наркотиками, ми витягували його спільними зусиллями. А тепер...

Я знала про минуле хлопців в інтернаті. І чесно, я б ніколи не подумала, що хлопці яких я зараз знаю, здатні на таке. Але факт лишається фактом. Так, для прикладу, Артем якийсь час вживав наркотики, а Льоша постійно бився. Про Матвія я взагалі мовчу. Але зараз вони змінилися, подорослішали й є доволі успішними. Та їх дружба назавжди лишилася з ними, така ж міцна як і двадцять років тому. Тому можна зрозуміти, наскільки це боляче.

- Я розумію тебе. - видихнула я. - Хоч ми з ним знайомі не довго, та я встигла вивчити, що Матвій спочатку робить, а потім думає. Просто, йому здалося, що тобі зараз зовсім не до його проблем. А з Артемом він вважав, що через натягнуті стосунки хлопець його просто навіть слухати не стане. Звичайно, це все було б зовсім навпаки.

- Так, йому би жоден з нас не відмовив. Тим паче в такому. Це ж потрібні гроші для Софійки. Та навіть якби не повернув, чи трохи згодом, не було б ніяких проблем. Але й Олег винний. - Льоша почав гладити мене по спині. - Просто не вірю, що він міг запропонувати таке. Невже в нього зовсім немає серця? До речі, ти знала, що він найкращий друг Іри з дитинства? - я похитала головою. - І вона завжди розповідала про нього лише з хорошої сторони. А тут...

- Може він теж мав на те свої причини? - спитала я. - Ми ж нічого не знаємо про нього. Раптом в Олега щось сталося? Може і йому це рішення далося не легко.

- Знаєш, що мене завжди в тобі дивувало? Ти завжди стараєшся бачити в людях тільки найкраще. - він обережно поцілував мене. - Я завтра на роботі, а ви ніби репетицій ще тиждень не матимете. Може, ти б могла якось спробувати Матвія витягнути з того стану?

- Ти знаєш, я саме це і збиралася зробити. - м'яко розсміялася я. - А зараз пропоную не витрачати даремно час. Офіційно, сьогодні ще наш медовий місяць.

- Ми можемо зробити так, що він триватиме все наше життя. - посміхнувся він.

Я перекинула одну ногу через нього та сіла на коліна до свого чоловіка. Притягнувши його ближче, я взяла ініціативу у свої руки та почала цілувати його, повільно розстібаючи сорочку. Щось останнім часом я стала менш терплячою, адже тепер маю законні права на уваги Олексія. Все-таки, я його дружина. А колись доведеться його ділити з дітьми, тому я хочу отримати все зараз на повну. Знявши сорочку, туди ж полетіла і моя. Але цим вечір точно не завершиться...

***

Льоша якраз поїхав на роботу, а я не спала, через те, що готувала йому сніданок. До того ж я маю плани на сьогодні. Дізнавшись, що Матвій сьогодні не на зйомках, я почала збиратися до нього додому. Враховуючи наші сьогоднішні пригоди, треба щось просте та зручне. Вдягнувши джинси та толстовку, я взяла куртку та вийшла з квартири. Що ж, варто поїхати на своїй машині, адже я не дозволю хлопцю водити в такому стані.

Припаркувавшись біля будинку, я попрямувала до квартири хлопця. Може, треба було подзвонити до нього та попередити. А раптом він не один? Хоча, сумніваюся, що це так. Матвій не з тих людей, хто кохатиме одну, а час проводитиме з іншою. Тому, без жодних вагань я подзвонила у двері. І за мить двері мені відчинив заспаний хлопець, який здивувався тому, що я стояла перед його дверима. Ще б, він просто не знає, що його очікує далі. Мені самій лише ввечері прийшла ця геніальна ідея. Дивом вдалося все досить швидко організувати.

- Ем, привіт. - сказав він.

- Збирайся, будемо витягувати тебе з того стану. За десять хвилин я чекатиму на тебе в машині. І тільки спробуй не прийти, силою витягну.

Сказавши ці слова, я вийшла з квартири, зачинивши двері перед його здивованим обличчям. Я знала, що нормально говорити з ним зараз немає сенсу, через те, що він мене просто не послухає. Але я вже знаю психологію цих трьох, тому він обов'язково спуститься.

Але за десять хвилин його так і не було. Це неабияк роздратувало мене, змусивши барабанити по керму. Чекаю кілька хвилин і піднімаюсь. Але в тому не було потреби, через те, що хлопець вийшов та сів у машину. Виглядав він досить просто, і можна було б навіть сказати, що гарно. Проте Матвій був таким втомленим. А я ж не змогла втримати переможної посмішки.

- Так куди ми їдемо? - спитав хлопець.

- Це буде сюрпризом. - я не зводила погляду з дороги.

- Сподіваюсь, не буде нічого такого. Ти ж дружина мого найкращого друга. Та й роги йому не пасують.

Це змусило мене розсміятись. Все-таки, Матвій не втратив почуття гумору. А значить, що все не так вже й погано, як я думала. Треба скоріше виводити його з того стану, адже він нам потрібен колишнім. Ну нічого, мій геніальний план нам в тому допоможе. Ми виїхали за межі міста, і це змусило хлопця трохи понервуватися. Та я ж їду не вбивати його. Хоча, варто було, адже він так вчинив з Оксаною.

За хвилин десять ми приїхали на потрібне місце. І я помітила, що тепер Матвій був просто шокований. Ще б, адже ми опинилися в неймовірному місці. Тут викупили старі будівлі сільської місцевості, аби знести їх та побудувати житловий комплекс. І мені вдалося домовитися з власником, звичайно заплативши певні кошти, на маленьку хитрість.

- Навіщо ми тут? - спитав він.

- Що я казала стосовно питань? - фиркнула я. - Ти мовчки слідуєш за мною і робиш те, що я скажу. Без зайвих слів.

Матвій лише кивнув, пішовши за мною. Переговоривши з бригадиром, нам видали форму та спорядження. І хлопець справді тримався, не говорячи ні слова. І лише коли ми прийшли в напівзруйнований будинок, я сказала:

- Ми тут для того, аби ти відпустив на волю усю свою злість та образу. Цей будинок треба зрівняти з землею. Тому, - я протягнула йому кувалду, взявши й собі. - Можемо починати.

- Я не знаю, допоможе це чи ні...

Але я не слухала його. Замахнувшись кувалдою, я вдарила по першій стіні. Роздався жахливий грюкіт, але по поверхні пішла лише невеличка тріщина. А моя теорія спрацювала, це і справді розслабляє. Тому, з переможним поглядом я повернулась до Матвія.

- Зробимо все ще краще. - я знову замахнулась. - Я хотіла, аби моя рідні батьки зникли, хоча і дуже любила їх. В моєму садочку була сирота, яка жила з бабусею. І її всі любили. - я завдала удару. - Тому й заздрила. А коли це сталося...

Черговий удар, і я не могла стримати сльози. Були моменти, які я не хотіла комусь розповідати. Це мої особисті переживання, та зараз чомусь так хотілося відпустити це. На жаль, для Матвія це не має жодної користі, адже він просто не вірить в це. Що ж, тоді даремно я взагалі його сюди привезла. Тому потрібно...

Але мої думки перервав грохот стіни, яка трохи покосилася. Обернувшись, я побачила хлопця, що намагався зруйнувати її.

- Я зробив Оксані боляче. Розбив їй серце, знаючи наскільки сильні її почуття. Думав лише про себе, шукав легкий вихід. І я зміг допомогти сестрі, проте тепер не зможу бути щасливим. Я зруйнував все своїми власними руками. І тепер не знаю як це все виправити. Та і їй вже це, напевно, не потрібно. - він знову вдарив, але з більшою силою. - Я дуже сильно образив свого найкращого друга. Я знав, що можу звернутися до нього в будь-який час. Але не зробив цього. Мені не дала моя гордість. Я заздрю Льоші в усьому. Йому так легко все дається — популярність, гроші, неймовірна дружина. І я знаю, що він заслуговує на це, й ніколи не ставить вище за інших. Але... - ще один удар. - Я сам не знаю. Я просто ненавиджу себе за все. Ненавиджу!

Далі він вже нічого не говорив, лише продовжував розносити стіни на друзки. Я бачила, що в нього просто зараз щось схоже на істерику. Але хлопцю це зараз потрібно було. І я навіть не хотіла заважати, а тому відійшла трохи далі. Нехай трохи вивільнить свої емоції.

А я ж згадала як батько привів мене стару непотрібну хату. Мені тоді було шістнадцять і вперше розбили серце. Батько купив будинок, запропонувавши зруйнувати його. І я робила це, уявляючи того придурка. Це справді допомогло. Допоможе і Матвію. Я впевнена в цьому...

В один момент Матвій просто сів на землю, обхопивши голову руками. Хлопцю було байдуже на те, що він весь у пилюці. Я ж підійшла та стала поряд.

- Ти в порядку? - запитала я.

- Ні. - відповів він. - І не впевнений що буду. Це все дуже складно. Чому я такий невдаха? Чому в мене нічого не виходить.

- Ти не невдаха. - я присіла на землю. - Просто в тебе не завжди все добре виходить. Повір, жодна людина не буде щасливою без перешкод. Тоді таке буде більше цінуватися.

- Значить, мене чекає дуже велике щастя...

Навіть в такі моменти він не втрачає свого почуття гумору. І це чудово. Можливо, одразу ми й не витягнемо його з цього стану. Але з Матвієм все буде добре. Рано чи пізно...