Глава 21

- А що, якщо я їм не сподобаюся? - спитала я, вкотре поправляючи свою сукню.

Льоша ж посміхнувся, взявши мене за руку. Це було не дуже зручно, адже хлопець був за кермом. І хоча вже й пройшов цілий тиждень з того часу, як я почула ті три слова й ми стали парою, я досі не могла звикнути. Таке відчуття, ніби це все неймовірний сон.

- Ти неймовірна, знєш про це? - він поцілував мою руку. - Тільки така неймовірна дівчина може хвилюватися про таку дрібничку. - але від цього не ставало краще. - Ти їм обов'язково сподобаєшся. До того ж, Павло та Роман дуже милі. А ти ще й маєш подаруночок.

Це правда, я приготувала особливий тортик, аби трохи задобрити родину Льоші. Але ще більше хвилювало те, що це єдині рідні для нього люди. А я ж дуже хотіла, аби одного разу ми зв'язали наші життя.

І коли ми під'їхали ближче, мене відверто починало трусити. Але, відкривши двері машини, Льоша міцно взяв мене за руку. Чоловіки ж вже чекали на нас біля входу у величезний, проте дуже гарний будинок. Роман виглядав років на п'ятдесят, мав коротке сиве волосся та пронизливі чорні очі. А ще високий зріст та худорляву фігуру. А от син був майже абсолютною копією, от тільки Павло був більш підкачаним та мав темне волосся. Вони ж обидва посміхнулись, побачивши мене.

- Доброго ранку. - тихо сказала я. - Дуже приємно з вами нарешті зустрітися.

- І нам теж. - відповів Роман, обійнявши мене.

Що ж, я так розумію, що даремно переживала, адже чоловіки мене досить добре прийняли. Павло ж теж притягнув мене у свої обійми. Все-таки щось хороше в житті Льоші було. Але від цих думок мене відволікло смс в телеграмі від Оксани.

"Привіт. Пам'ятаєш я казала про проби? Так от, я пройшла. Але все проходитиме в Києві. Чи можна я поживу в тебе?"