Глава 20

Зранку Денис почував себе вже краще. Хлопець досі був розбитим, проте міг хоча б адекватно мислити. На диво, він добре пам'ятав усю розмову, що відбулася вчора. А тому і прийняв правильне рішення — поговорити з Веронікою, коли вона повернеться на Україну. І я вважала, що це дуже правильно, адже їм обом потрібен час. Як кажуть, кохання не буває без перешкод. Але, знаючи характер дівчини, я сумнівалась, що вона так одразу пробачить йому. Та я й сама не зробила цього б. Хоч ми й друзі, проте це не значить, що я розумію його вчинків.

Швидко поснідавши, хлопці поспішили по своїм справах. І хоч сьогодні й був вихідний, та Льоша сказав, що має якісь термінові справи. Проте ввечері, о восьмій годині вечора, я маю бути готова, адже він хоче показати мені одне особливе місце. А це значить, що я маю дуже гарно виглядати. Як там казали, коли запрошують в таке місце, то хочуть сказати щось важливе. Але це не наш випадок, адже я і так знаю, що він мене не кохає. Тому, провівши Дениса, я прийнялась готуватися, адже вже була третя година дня. Раніше я могла зібратися за двадцять хвилин, максимум пів години. А тепер хотілося якось виглядати по-особливому.

В першу чергу я прийнялась обирати одяг. За пів години, перемірявши значну частину свого гардеробу, я зупинилася на короткому чорному платті, що було напівпрозорим зверху та прикрашене квітами. Образ мали завершити чорні босоніжки на платформі. Яке ж щастя, що зараз літо. Привівши себе до ладу так, що я пахла ніби якесь тістечко, прийнялась наносити макіяж. І хоч я ніколи його особливо не любила, та цього разу хотілось виглядати особливо. Довелося накрутити волосся так, що я виглядала дуже гарно.

А на годиннику вже було за двадцять восьма. Тому, швидко вдягнувшись, я взяла сумочку та поспішила до низу. Там мене вже чекав Льоша. І виглядав він дуже гарно: чорна сорочка, штани та черевики. І от не вистачало тільки краватки. Але були присутні окуляри, тому все краще, ніж я могла уявляти. Хлопець підійшов до мене та, міцно обійнявши, поцілував. Напевно, мені завжди буде мало його. Як же сильно я закохана. Ще кілька років назад я була впевнена, що не здатна на такі сильні почуття. Аби тільки він не передумав...

- Ти прекрасна. - прошепотів він мені на вухо, від чого я зашарілася.

Та все ж, опанувавши емоції, сіла на пасажирське авто. Виїхавши з двору, Олексій взяв мене за руку. І це було так романтично, що я відчувала себе кулькою, яка готова в будь-який момент полетіти у небо.

- Куди ми їдемо? - не витримала я.

- Побачиш. - посміхнувся він. - Але тобі сподобається.

І це все, що я від нього почула. Але я була спокійна, адже зі мною поряд був чудовий хлопець, який не дозволить нікому зробити мені боляче. Ну я люблю знати все, а зараз не маю навіть найменшого уявлення. От же ж пічєнюха несмачна. Хоча, стосовно другої частини я б посперечалась, адже він такий гарний. Та все ж тихенько злилась. А коли ми приїхали до будинку, в якому поверхів тридцять, я зовсім розгубилася. Що тут може бути такого особливого? Але Льоша не сказав ні слова. Відкривши двері машини, він взяв мене за руку та повів у середину. Ми піднялися на останній поверх, проте наші пригоди на тому не закінчилися, адже він потягнув мене кудись. Та коли я побачила все, то мало не втратила дар мови. Тут було неймовірно гарно. Ніби в якихось фільмах.

Ми опинилися на даху будинку, де все було прикрашено маленькими ліхтариками та квітами. Через те, що вже починало потрошки темніти, було особливо гарно. А посередині стояв стіл, на якому я помітила свої улюблені страви. Оце так особливе місце. Коли ми присіли, я помітила, що ми тут абсолютно одні. І це чудово, адже ніхто нас не потурбує. Ми зможемо побути вдвох. Невже цей вечір тільки наш?

- Цей вечір я хотів би провести лише з тобою. - Льоша ніби вгадав мої думки. - Сподіваюсь, тобі сподобалось.

- Дуже. - я взяла хлопця за руку. - Це один з найкращих вечорів.

Далі ми прийнялись вечеряти, майже не говорячи. Весь цей час хлопець не зводив з мене погляду. Як же довго я мріяла про це. Але потім він заговорив.

- Я пропоную нам з тобою краще дізнатись одне одного. Ти і я матимемо по три питання. І дізнатись можна будь-що. Ти згодна? - я кивнула. - Тоді я почну. Часто в тебе проскакують такі фрази про родину, що я зовсім заплутався. Розкажи мені про своє дитинство.

- Я прийомна дитина. - на диво мені було доволі легко про це говорити. - Я народилась в люблячій родині. Батьки дуже чекали на мою появу, і я стала для них найбільшою радістю. Пам'ятаю, моя матір не кохала батька, проте поважала його. Ми були щасливі. Але коли мені виповнилось шість років, мене лишили на тітку, а батьки поїхали в справах. Насправді вона була якоюсь родичкою моєї мами, та й було їй понад вісімдесят років. Батько не впорався з кермом. І вони розбилися. - я відчула сльози на очах. - Мене забрали в інтернат, через те, що тітка була вже стара, і за пів року померла. Далі мене чекали кілька прийомних родин, які не затримувались надовго. Причин були різні — народилась рідна дитина, не змогли полюбити прийомну. - я відчувала підтримку хлопця. - А в дев'ять років я зустріла родину Ковальських. І з того часу ми більше не розлучались. Ніколи б не подумала, що так можна любити нерідну дитину.

Я бачила, що Льоша дивився на мене розуміюче. От тільки тепер мені хотілось почути історію хлопця.

- А в тебе як було?

- Мої батьки не ті люди, про яких хотілося б говорити. - він відводив погляд. - Спочатку ми жили доволі щасливо, років до семи. Та потім моя мати прийняла рішення, що це все доволі складно для неї. Вона прийняла рішення піти, і з того часу я жодного разу її не бачив. Батько ж теж не горів бажанням самотужки виховувати сина. До того ж він мав другу родину, де в нього була маленька донечка. І єдиним вірним рішенням став інтернат, де я познайомився з Матвієм та Артемом, які прийняли мене у свою маленьку компанію. І я заздрив їм, адже в них були родини. Згодом все змінилось, але тоді це було так. Але я не залишався сам. - він посміхнувся. - В мене є чудовий дядько та брат. Повернувшись через кілька років з Іспанії, роман намагався мене забрати, та я вже не хотів. Але часто приїжджав до нього та Паші. Я тебе з ними познайомлю. - він відпив вина. - От якось так.

- Я бачу, в нас обох було ще те дитинство. Але ж тепер ми щасливі? - Льоша мені знову посміхнувся. - Твоя черга.

- Навіть не знаю, найважливіше я дізнався. - хлопець на мить задумався. - А як ти в мене закохалася.

От же ж жук. Як можна було додуматись таке сказати? Але якщо я хочу дізнатись відповідь на головне своє питання, то маю розказати.

- Насправді, мені не подобалась твоя музика. Я лише раз почула, і мене не вразило. Проте потім я не могла перестати слухати. Глянувши пару інтерв'ю, я зрозуміла, що ти доволі простий хлопець. І не знаю, чимось ти почав мене приваблювати. - я зашарілася. - Потім підписалась на тебе в інстаграмі. І якось так вийшло. Ми пару раз поспілкувались, і я зрозуміла, що це все по-справжньому. Потім став вибір — працювати закордоном чи в Києві. Обирала я не довго. Ще й квартира так вдало попалася. Все завдяки Ірі.

- То вона стала нашим Купідоном? - Льоша підняв одну брову.

- Виходить, що так. - от тепер я дізнаюсь відповідь на найголовніше питання. - Про що ви говорили з моїм татом?

- Аню. - розсміявся він. - Ти серйозно? Оце і є твоє питання? Але ж ти не поміняєш його. - я похитала головою. - Він розпитував мене про моє життя. Розказав як сильно любить тебе, і що буде зі мною, якщо я тебе ображу. - тато як завжди. - А ще хотів дізнатись якими я бачу наші подальші стосунки. І які в мене плани на тебе.

- І що ти відповів? - тепер мені дуже було цікаво.

Аж тут звідкись заграла дуже гарна музика. І Льоша, хитро посміхнувшись, запросив мене на танець. Ну і як йому тут відмовити. Такий милий та романтичний. Закружлявши мене, хлопець не зводив з мене закоханого погляду. Все навіть краще, ніж я могла уявити. Ця вечеря, побачення і місто, на яке вже опустилися сутінки. Але чомусь так хотілося зробити цей вечір ще кращим. Тому, я потягнулась до нього та ніжно поцілувала. Поцілунок був ніжним та приємним. І я, напевно, ніколи не звикну до цих відчуттів. Кожен раз буде як вперше. Трохи відсунувшись від мене, Льоша уважно дивився в очі.

- Аня, я такий щасливий, що ти в мене є. Якби ти тоді не прийшла по ту сіль, я б так і жив у своєму сірому світі. Інколи ти робиш моє життя божевільним, але я вже не уявляю, як може бути по-іншому. - він притягнув мене ще ближче. - Я не вмію добре виражати емоції та почуття, та ти вчиш мене. - таке відчуття, ніби Льоша довго збирався з думками. - Аня, я кохаю тебе сильніше за все на цьому світі.

До мене не одразу дійшло, що він сказав найголовніші слова. Я тільки що почула їх. Від щастя так закружляла голова, що якби Льоша мене не тримав, я б впала.

- А тепер моє третє запитання. - він що переживав? - А ти мене кохаєш?

Я ж потягнулась та знову поцілувала його. Але на цей раз швидко, намагаючись вкласти в цей жест всі свої емоції.

- Сильніше за все.

Хлопець широко посміхнувся мені, а очі просто світились від щастя. А потім, піднявши мене на руки, закружляв у повітрі. Хотілося закричати на весь світ, що я кохаю Льошу. А він кохає мене. Яка ж я зараз щаслива.

- Ти зробила мене найщасливішим хлопцем у світі. - він поставив мене на землю. - Ой, а ти не позичиш мені одне своє питання?

- Навіщо? - не зрозуміла я.

- Бо хочу спитати, чи станеш ти моєю дівчиною офіційно?

Від цього я мало не розсміялась. Дорослий хлопець, а переживає як першокласник на початку навчання. Якщо я кохаю його, то яка має бути моя відповідь? Хоча, може варто його помучити трошки та подумати? Але ні, я хочу стати щасливою.

- Звичайно, я згодна. - посміхнулась я. - Я зараз найщасливіша дівчина. Але тепер приготуйся. Я то дівчина спокійна, але моментами буваю дуже ревнивою. Тому, з дівчатами ти можеш спілкуватись, та навіть обіймати. Але не всіх. Список складу пізніше.

- Тоді тебе чекає все те саме ж. - розсміявся Льоша. - Відчуваю, нам буде весело.

Я не встигла нічого відповісти, адже хлопець мене поцілував. І це, звичайно, все добре, але нас там чекає десерт. А це ще одна моя найулюбленіша річ. І зараз я абсолютно щаслива. І ніщо не змінить цього...