Глава 19

Наступний день після мого дня народження почався не дуже добре. Черч дуже погано себе почував, і нам довелося швидко везти його у ветеринарну клініку. І я дуже переживала, адже останнім часом моя кабаноська дуже змінився. Став більше спати, менше їсти й пересуватися по квартирі. Денис дав йому ліки, проте вони не дуже то й допомагали. Все було зрозуміло, адже кіт вже був старенький. Тому, я не дуже здивувалась, коли мені повідомили, що Черч помер. Але від того легше не ставало. Мені було так боляче, що я навіть не могла стримати сльози, як і мама. Льоша заспокоював мене, пояснюючи, що так мало статися рано чи пізно. І я це розуміла, проте все одно страждала. Коли батьки тільки прийняли мене у свою родину, то подарували маленьке кошенятко, яке було дуже норовливим. І весь час він був поряд, в усі наші переїзди. А тепер його більше немає. Влаштувавши невеличкий похорон, адже я не хотіла просто забути про нього і все, я прийняла рішення жити далі. Так, було незвично, що по квартирі не бігає ця маленька кабаноська, але з часом мені стане легше. І весь цей час хлопець був постійно поряд, намагаючись підтримати. І саме в такі моменти я і розуміла, що він по-справжньому мене кохає. І одного разу я таки почую це від нього.

За тиждень батьки мали їхати назад до Львова, адже в батька був незавершений проект будівництва нового торговельного центру на околиці міста. Я бачила його ескізи, і, чесно, мене це вражало. Ніколи не могла зрозуміти, як людям в голову приходить таке. А ще вони були на наших репетиціях, і їм дуже сподобалося. Адже скоро ми маємо давати концерти на кількох фестивалях у Києві та якомусь благодійному концерті. І це було так чудово, що я досі не могла повірити. Та мама з татом таки поїхали, і у квартирі стало зовсім сумно без них. Часто бувало таке, що навіть не хотілося повертатися сюди. І тоді я ночувала у Вероніки. Ми влаштовували такі собі дівоч-вечори, оминаючи тему стосунків. І це було доволі легко, адже вмикаючи якийсь фільм жахів, можна було забути про все. А потім усю ніч підскакували від кожного незрозумілого шороху.

Ще за кілька днів мене чекала нова неприємна новина. Вероніка їде в Лондон на кілька місяців, аби завершити ту угоду, про яку вона говорила. Видно, вона таки погодилась на пропозицію батька, і я навіть знаю причину. І ім'я цієї причини — Денис. Я з ним так досі й не поговорила, але вже знаю, що він її втратив. Навіть як хлопець хоча б собі не зізнався в тому, що закоханий, я це знала точно. І нам пора поговорити. Та, на цей раз, мені здавалося, що хлопець просто уникає мене. За це хотілось добряче стукнути його, але ні, хлопець і так переживав свої не найкращі часи. Тому, я просто вирішила дати йому час, доки він прийде в себе. А потім таки дам добрячого прочухана. Та Денис мав свої плани, які були зовсім іншими.

Я сиділа вдома, дивлячись фільм. Продовження своїх книг написала, тому можу трошки відпочити. Взявши смаколиків, я включила ужастік. Проте, мені швидко набридло, і я увімкнула огляд одного із блогерів. І я так захопилась переглядом, що не одразу почула стукіт у двері. І хто ж це може бути? Льоша нині поїхав допомагати дядькові, а значить буде дуже пізно. Вероніка та Іра взагалі за кордон, а Денис мене уникає. Але це був таки він, виглядаючи не дуже. Великі кола під очима, втомлений погляд та змарніле обличчя.

- Дозволиш увійти? - він дістав із рюкзака пляшку вина. - Мені зараз потрібно з кимось поговорити.

- Невже я можу відмовити? - сказала я, відчиняючи двері ширше.

Хлопець пройшов у вітальню, та просто присів на диван. Я ж, взявши два келихи с кухні, приєдналася до нього. Якусь мить він нічого не говорив, сконцентрувавши свою увагу на алкоголі. І це було дивно, адже Денис дуже рідко і мало п'є. Так що ж в нього таке сталося? Краще зачекаю, доки він сам не вирішить говорити.

- Вероніка поїхала. - прошепотів він.

- Ну, я знаю. І вона це зробила ще кілька днів тому. - я потиснула плечима. - В Лондоні є якийсь дуже вигідний проект для вашої компанії, який вона має завершити. Це ж ніби лише на кілька місяців, а потім Вероніка повернеться.

- Я знаю, проте... - він зробив ще ковток. - Не думав, що без неї буде так важко. В мені ніби не вистачає чогось дуже важливого. Я сумую за її посмішкою, очима та голосом. Не знаю, що відбувається зі мною. Таке відчуття, ніби в мене просто вирвали серце, і тепер там це поранення болить. Що це таке є? Я не можу зрозуміти.

- Все дуже просто. - м'яко сказала я. - Це кохання. Здається, нарешті, ти відчув справжнє почуття. І це так прекрасно.

- Це жахливо. - перервав він. - Я ще ніколи не відчував себе так погано. Чому це має бути настільки жахливо? Навіщо я взагалі зустрів її? Краще б прожити без кохання все життя. Зате, не матиму ніяких проблем.

- Але ти б відчував, що тобі чогось не вистачає. Тим паче ваше почуття взаємне. Хіба це погано? Думаю ні. Тільки, ти дуже сильно образив Вероніку. Вона кохає тебе, по-справжньому. І я впевнена, що якби ти трохи подумав і спробував все виправити, дівчина б тобі пробачила. - я налила собі ще вина. - Я бачила, як вона дивиться на тебе. І занадто добре знаю цей погляд, адже стільки разів його бачила в дзеркалі. І поїхала вона лише тому, аби не бачити твоєї байдужості, сподіваючись, що їй стане легше за цей час. Ти сам все зіпсував. Але лише ти можеш зробити вас щасливими.

Він поставив келих і охопив голову руками. Я бачила, що йому важко, адже Денис ще ніколи не кохав. Хлопець щиро вірив, що просто не здатен на це. Але цього разу Доля вирішила подарувати йому зустріч з Нею. І тепер обидва страждають. Хоча, справжніх щирих почуттів не буває без випробувань. До того ж потім починаєш більше цінувати стосунки.

- Я не знаю. - прошепотів він. - Я ніколи не відчував чогось подібного...

Але договорити йому не дали, через те, що у двері подзвонили. Ні, ну сьогодні просто якийсь день відвідувань чи що? Та це виявився Льоша. І от вміє він приходити саме в ті моменти, коли тут Денис і йому погано. Хоча, з іншої сторони, він же знає Вероніку набагато довше ніж я. І, може, щось би підказав.

- Дай вгадаю, в тебе знову гості. - посміхнувся він обіймаючи мене. - І хто цього разу?

- Денис. - прошепотіла я. - Йому дуже погано, і він зараз розгублений. А він мій найкращий друг, і я маю його підтримати.

- Я так розумію, мені краще піти? - він уважно дивився на мене.

- Ні, краще залишся. - раптово роздався голос Дениса, який стояв у дверях. - Мені зараз знадобиться будь-яка порада. А ти, думаю, зможеш найкраще всіх допомогти. Якщо ти не проти, звичайно.

Якусь мить вони просто дивилися один на одного, не говорячи ні слова. І я просто відчувала це напруження. Невже Льоша ревнує мене до мого найкращого друга? Але в цьому ж немає сенсу. Якби в нас були хоч якісь почуття, ми б вже давно спробували бути разом. Видно, хлопець продумав про те саме, тому кивнув. Знявши куртку та взуття, він пройшов у вітальню. Я ж йому принесла келих та налила вина. І що мене здивувало, Денис розказував Олексію майже всю історію. Звичайно, він опустив той момент з його матір'ю, не пояснивши причини, чому він боїться втратити над собою контроль. А Льоша не наполягав. Все-таки, він був дуже розуміючим.

- Ну що я тобі скажу, друже. Вероніка вперше закохалася, по-справжньому. Звичайно, вона видається сміливою та сильною, проте її дуже ображає ставлення до неї. Але дівчина ніколи цього не покаже. І судячи з того, що вона поїхала, їй неймовірно боляче. - він розглядав вміст свого келиха. - Останній раз таке бувало в університеті, коли їй довелося це зробити, аби не руйнувати дружбу між Артемом та Матвієм. Та навіть тоді це не було настільки боляче для неї. Знаєш, спочатку я хотів тебе добряче вдарити. - він посміхнувся. - Але я бачу, що і ти страждаєш. Це так дивно. Ви закохані одне в одного без тями, проте не разом.

А казав, що не вміє говорити промови. Зараз он яку сказав. І це змусило мене по-новому подивитись на нього. Як же мені пощастило з Льошою. Інколи досі не віриться, що він обрав мене.

- Знаєш, друже, якась частина мене розуміє, що ти правий. Проте інша... - він похитав головою. - Мені потрібен час, аби прийняти це. Можливо, навіть добре, що Вероніка зараз в Англії. Так буде краще для обох. А вже коли повернеться — поговоримо. - він встав, трохи хитаючись. - Я, напевно, поїду додому. Викличу таксі чи прогуляюсь.

Ні, йому не можна залишатися одному в такому стані. Тому, я поглянула на Льошу, а він мені лише кивнув.

- Ти нікуди не підеш. - відповіла я. - Тим паче в такому стані. Переночуєш на дивані, а зранку поїдеш. Зараз постелю тобі.

- Дякую. - він обійняв мене. - Ти найкраща у світі подруга.

Не встигла я принести постіль та приготувати все, як Денис одразу ж ліг та заснув. А ще переживав, що не контролює себе, коли п'яний. Льоша ж нікуди не поспішав, уважно спостерігаючи за мною. І що, зараз влаштує мені сцену ревнощів? Ну це ж лише мій друг.

- Якщо ти не проти, я б сьогодні переночував в тебе. - тихо сказав він, аби не розбудити хлопця.

Я ж лише похитала головою. Звичайно, що я тільки за. Проте ми ще жодного разу не лишались разом на ніч. Я розуміла, що між нами нічого не буде, але все одно хвилювалась. Спочатку я хотіла постелити йому на дивані у спальні. Але щось мене змусило не робити цього. Тому, я чекала на нього, сидячи на ліжку. Льоша ж увійшов, ковзнувши поглядом по дивану, подивився на мене.

- То ти дозволяєш спати з тобою в одному ліжку? - посміхнувся він.

- Я тобі довіряю. - прошепотіла я.

Ситуація повторюється, але цього разу все навпаки. Денис п'яний спить і вітальні, а ми тут, лише вдвох. І це так було зворушливо, що я просто ледве стримала шумний видих, коли Льоша ліг поряд, оповивши мене рукою та притягнувши ближче. Ще кілька хвилин, і я вже чула його рівне дихання, що означало лише одне — він заснув. Оце так талант, я б так точно не змогла. Обережно повернувшись до нього обличчям, я прийнялась розглядати його. Він ще гарніший, коли спить. Такий милий та спокійний. Невже це все моє? Скільки часу я дивилась на його фотографії, мріючи залишитися вдвох? Певно, і не перерахую. Та тепер ми разом. І хоч він досі не зізнався мені в коханні й ми офіційно не стали парою, та я вже щаслива. Адже в нас є ми...