Глава 16

Нарешті настало літо. Вже був початок червня, а це значить, що весна ще не до кінця поступилася місцем, і нас можуть очікувати дощі та холод. Але мені було байдуже на це, адже наближалося моє день народження. Так, от-от мені виповниться двадцять два роки, і я стану ще на рік старішою. Але Оксана каже, що я даремно так кажу. Ну, звісно, вона ж молодша за мене. В її двадцять один ще не думаєш про такі речі. Я не хотіла готувати щось грандіозне, не дивлячись на те, що тепер я медійна особистість. Лише друзі та найближчі люди. І на тому все. А от за ці три місяці змінилось багато що. Відбулося стільки різних подій, що певно треба писати нову книгу. Може вона б й стала бестселером. Та зараз не про те.

Ми встигли з'їздити в тур та відзняти аж два відеокліпи на наш спільний перший альбом, що був написаний ще рік тому, але вийшов лише місяць тому із моїм вокалом на демо. І чесно, це були просто неймовірні відчуття, адже я ще на крок ближча до своєї мети. Нехай інколи й доводилось спати в автобусі, адже нам за ніч треба було переїхати від Києва до Івано-Франківська, а це ж шлях не близький. Проте, я обожнювала це. Ще й хлопці у гурті були просто неймовірними, та завжди підтримували мене. Вони стали для мене ще одною родиною.

А от з Льошою в нас досі було щось незрозуміле. Ми ніби й не зустрічалися, та постійні обійми, поцілунки, прогулянки та зустрічі говорили зовсім про інші. Але він ще тільки вчиться проявляти свої почуття. Виходить не завжди добре, але я цінувала це. Я була найщасливішою дівчиною, що літала по землі. Хотілось закричати на весь світ про те, що я кохаю. І мене кохають у відповідь Колись я таки почую від нього ці заповітні слова. Я вірю в це. А поки що нехай все буде так як є.

До речі, Ірі вже стало трохи легше. Звичайно, я можу розмовляти з нею лише недовго, і то раз у тиждень, але і на тому добре. Вона все ще розбита, але хоча б починає по трохи посміхатися. Та один раз я таки бачила її заплакані очі. Навіть уявлення не маю про те, скільки часу в неї піде на реабілітацію. Сподіваюсь, що зовсім скоро вона до нас повернеться колишньою. Знаю, що її брат для цього зробить все.

У Вероніки та Дениса все ж в рази складніше. Дівчина зрозуміла, що закохана в нього без тями. І таки наважилася йому зізнатися, адже за тиждень вона закінчує роботу над їх спільним проектом. От тільки це не призвело ні до чого доброго. Хлопець сказав, що він зовсім нічого не відчуває до неї, і максимум вони можуть бути лише друзями. І я справді намагалась зустрітися з другом, аби поговорити про це, та він уникав цієї теми. Ну що ж, добре. Але я впевнена, що він сказав неправду. Тут то справа зовсім в іншому.

***

- Ти знаєш, він просто витер об мене ноги. - сказала Вероніка після чергового келиха вина. - Це все для нього якась незрозуміла гра. От тільки він ще не знає, що вона приречена на провал. Я не дозволю так вчиняти із собою.

Ми якраз сиділи в її квартирі, заливаючи вином горе. Як тільки вона подзвонила мені та все розказала, я прихопила кілька пляшечок алкоголю та приїхала сюди. ЇЇ помешкання було доволі простеньким. От ніколи б не подумала. Невелика квартира-студія, зроблена в сіро-білих кольорах, з мінімальною кількістю меблів. Не було навіть дрібничок, що створювали б певний затишок. Таке відчуття, ніби тут ніхто не живе. Але я розуміла, що для Вероніки це був не дім, а лише місце, де вона може переночувати. Дім створюють не речі, а люди.

- Ти знаєш, я ж справді сподівалася, що в нас щось може вийти. Ми навіть кілька разів цілувалися. - я здивована подивилась на неї. - Так, в нас так вийшло. І я сама не помітила, як закохалася в нього. Хотілось бути поряд весь час, переживала, чи дістався додому, чи поїв. А виявилося, що це все було даремно. Чому все має бути так? Невже я не заслуговую на краще?

Я навіть не знала, що зараз сказати їй. Занадто добре я вже вивчила Вероніку. І знала, що зараз їй треба виговоритися. Та мені було так шкода дівчину, що я мало не розплакалася. А Денис і справді вчинив не дуже гарно, адже він має почуття до неї. Але можна і зрозуміти його. Він не хоче кохати, адже боїться повторення історії своїх батьків. Та це не мій секрет, і я не вправі його зараз розказувати, аби хоч трохи виправдати друга.

- Вже третій раз я помиляюся у своєму виборі. - вона налила собі ще вина. - Спочатку, в університеті, я закохалася в Матвія. І вважала, що він саме той. Та ще й це було взаємним. Але я не могла зруйнувати дружбу між ним та Артемом. До того ж, ці почуття досить швидко пройшли в них обох, а я ще цілий рік страждала. Поки не повернулась, де і помітила Льошу. Я подивилася на нього з іншого боку, і, здавалося, що цього разу все має вдатися. Та я знову помилися. Він вибрав не мене. - вона гірко посміхнулася. - Насправді, зараз я розумію, що ніколи й не мала шансу. Це все було лише тимчасовою розвагою. І от тепер з Денисом... Напевно, я просто не створена для кохання. Та в цей раз було по-справжньому. Я відчуваю, розумієш?

Я обережно присіла поряд, та притягнула подругу у свої обійми. Вона навіть і не намагалася стримати сльози. А я навіть і не знала, які слова підібрати, аби хоч трохи її заспокоїти. Зараз усі слова звучатимуть не правильно, адже я щаслива і закохана. Ні, якоюсь мірою я розуміла її, але Вероніці явно не щастило в коханні. Можливо вона ще просто не зустріла того самого, але дівчина відчувала ж. Тому, все що я могла, це просто заспокоювати її.

- Знаєш, одразу по завершенню проекту, батько просить мене поїхати у Лондон, аби завершити там якусь доволі важливу справу, пов'язану з фірмою. І наполягає, аби це зробила саме я. Це не займе багато часу, та я відмовлялася. - вона намагалась витерти сльози. - Але зараз я впевнена, що хочу це зробити.

- Може поки не приймай таких рішень? - порадила я. - Все-таки, зараз ти на емоціях, та й випила доволі багато вина. А вже зранку добре подумаєш.

- Ні. Я хочу це зробити. - прошепотіла вона. - Мені потрібен час, аби трохи відволіктись. Я вже раз тікала, і тоді це допомогло. Має і зараз. Я просто не знаю, як вчинити по-іншому. До того, то лише на пару місяців і все.