Глава 15

Льоша пообіцяв, що прийде за п'ятнадцять хвилин. А я ж мала час, аби підготуватись. Уявлення не маю, куди нас заведе ця розмова. Сьогодні ми або станемо парою, або я забуду про всі свої сподівання на щасливе майбутнє. І, хотілося, виглядати неперевершено. Але і сильно підбирати не треба, аби він мене правильно зрозумів. Тому, я вдягнула джинси та довгу туніку чорного кольору. Нанісши макіяж, та заплівши волосся у хвостик, я була готова зустрічати його. Але це лише зовнішньо. Насправді було дике бажання зателефонувати йому та все скасувати.

Ні, не можна. Ми маємо це зробити. І яким би не був фінал, я не стану тікати з Києва чи уникати його. Занадто близькими для мене стали ті люди, яких я тут зустріла. Навіть як він знайде іншу дівчину, з якою буде щасливий — я лише порадію за нього. Саме так я старалась думати, та нервування лише посилювалося. І я вже майже потягнулась до телефону, та у двері подзвонили. Видихнувши, я пішла відчиняти. А от Льоша виглядав цілком звичайно. Хіба що волосся ще трохи вологе. Такий спокійний. Та я знала, що в ньому може вирувати шквал емоцій, яких він ніколи не покаже. Чому я закохалася саме в нього? Що викликало це почуття?

- Ти хотіла зі мною поговорити? - він присів в крісло у вітальні.

- Так. - я не могла підібрати слова. - Стосовно того поцілунку. Потім було якось не до того, адже сам розумієш ситуацію. Але тепер, думаю, нам треба все вирішити з тобою.

- І що саме?

Ні, ну він справді не розуміє чи прикидається? Але, поглянувши в його очі, я не побачила абсолютно нічого. Хоча, можливо, легка зацікавленість. Невже він настільки добре прикидається? Або просто я справді для нього нічого не значу. Та чому він почав відводити погляд? Як взагалі його можна зрозуміти? Мені здається, що інколи він і саме себе не може розгадати.

- Льоша я... - я склала руки у замок. - Чесно, я не знаю. Не так я собі уявляла цю розмову. Мені здавалося, що ти, як хлопець, маєш брати ініціативу у свої руки. Але ж ні, сидиш тут і просто дивишся на стіни. Навіть не на мене.

- А що ти хочеш, щоб я тобі сказав? - він сів пряміше. - Ми з тобою це вже обговорювали. Я не створений для кохання. Зізнаюсь тобі чесно, я маю почуття до тебе. З самої твоєї появи, ти просто не виходиш з моєї голови. Коли ти прийшла по ту сіль, першою думкою стало те, що ти чергова фанатка. Але ні, ти навіть не дала свій номер. І це зацікавило ще більше. Потім ми зустрілись в одній компанії. І ти якось так швидко змогла всім сподобатися, що я просто вже не пам'ятаю як це було раніше. Ти така добра, мила, ти заряджаєш кожного своїм позитивом.

- Але це не те, що тобі потрібно? - посміхнулась я гірко.

- Я і сам не знаю, що мені потрібно. - Льоша видихнув. - Я пам'ятаю, наскільки це боляче — прив'язуватися, а потім втрачати. Я не зможу подарувати тобі те, на що ти заслуговуєш.

- Це лише твоя думка. Знаєш, а я ж закохана в тебе вже досить довгий час. І почалося все ще тоді, коли я тебе навіть не зустріла. Я вірила, що ти принесеш мені справжнє щастя. І так, по ту сіль я прийшла спеціально. - я навіть спромоглася розсміятися. - Але тепер я бачу, що в тому просто немає сенсу. Тоді, коли ти мене поцілував, я так сподівалася, що тепер то між нами все буде добре.

Не знаю, що на мене найшло, та я різко встала і підійшла до нього. Він же лише дивився на мене поглядом, в якому мало що можна було розгадати. Певно, навіть уявлення не має, що ж я хочу від нього.

- Я не вмію показувати свої справжні емоції. - прошепотів він.

- А я звикла говорити те, що відчуваю. - я говорила голосніше, ніж треба було. - Невже це так важко? Просто бути собою, забувши про всі умовності? Я не знаю, як там було в тебе, та мене виховали батьки у любові. І я все життя вірила і буду вірити, що коли є почуття, не можна мовчати.

- Цим ми і відрізняємося. Я не ти. - він встав, і тепер мені доводилось підіймати голову, аби зустрітись з ним поглядом. - Мене вчили стриманості. Почуття — це отрута, від яких немає жодної користі.

- А ти думаєш, що все у світі має мати якусь вигоду? - на цей раз шепотіла вже я.

- Саме це мені і говорили з самого дитинства. Я не бачив іншого відношення. - Льоша хотів взяти мене за руку, та вчасно зупинився. - І за все своє життя я не раз впевнився в цьому. Тому, я маю дотримуватися правил. І вони не змінні навіть для цієї гри.

- Тобто, для тебе це гра? - вибухнула я. - Чому я навіть не здивована. Знаєш що? Я думала, що ця розмова може дати щось нам обом. Але тепер я вже дуже сумніваюся в цьому. Тому знаєш що, краще йди геть. От справді, навіщо я через тебе псую собі нерви? Хто ти взагалі такий? І невже хоч раз не можеш зробити так, як хоче твоє серце?

- Зробити так? Добре, я зроблю.

Він різко підійшов до мене, притягнувши ближче. І я навіть не встигла помітити, як його губи накрили мої. Так, він знову поцілував мене. І на цей раз відчуття були зовсім іншими. Так, ніби я от от втрачу свідомість. Мені навіть вдалося забути про все на світі. Невже він завжди викликатиме в мені такі дивні та незрозумілі емоції? І як тут викинути його з голови та навчитися жити далі, якщо він сам досі не визначився зі своїми почуттями. Але я ж не зможу так довго.

А поцілунок ставав все глибше, але змінився характер. Таке відчуття, ніби він хотів передати те, що не вийшло висловити так. Він відчайдушно чіплявся за мене, ніби людина, що тоне. От тільки тонув він у своїм власних почуттях, не вміючи висловлювати їх. І я хотіла його навчити. Чомусь, мені здавалося, що його ніколи й ніхто по-справжньому не любив. Друзів ми зараз не рахуємо, адже я більш ніж впевнена, що Матвій та Артем заради нього готові на все. Тут дещо інше. Батьки люблять свою дитину, не зважаючи ні на що. Але я добре пам'ятаю, як він говорив, що його в дитинстві не навчили цьому. Тому, треба буде розпитати якось про його родину. А от дівчина... Я так розумію, він був закоханий, але це не було взаємним почуттям.

І як ми тепер маємо з усім розібратися, коли в мене ноги підкошуються від його поцілунків. Я не уявляю вже своє життя без нього, адже, здається, я просто дихати не можу без Олексія. А таке кохання рідко призводить до чогось хорошого. Принаймні, так говорила мені мама. Але хлопець перервав поцілунок, притулившись своїм лобом до мого.