Глава 14

Так хотілося простояти тут, поряд з ним, цілу вічність. Так добре і спокійно мені не було вже дуже давно. Але коли він перервав поцілунок, мені здавалося, ніби мало повітря і зовсім нічим дихати. Такі дивні відчуття. Я мріяла про це стільки часу, і дуже боялась розчаруватися. Але ні, все було навіть краще. Проте потім реальність настигла мене. Він казав, що не хоче будь-яких стосунків ні з ким. Чи це зараз знову тимчасовий порив? Чому все стало настільки заплутано? Чи це столиця так на мене впливає?

Та розірвавши поцілунок, Льоша не відпускав мене ще якийсь час, просто притискаючи до себе. Я чула, як важко він дихав, як б'ється його серце. І цей шалений ритм заворожував мене. На мить можна було уявити, що крім нас у світі нікого немає...

- Аня, я... - почав він.

- Не псуй момент. Краще просто постій мовчки. Якщо ти зараз знову щось таке скажеш, я тебе просто придушу. - сказала я.

- Аня, ми стоїмо під дощем. - він посміхнувся. - Ти можеш захворіти. Давай краще повернемося в машину, і я тебе відвезу додому.

Ні, ну от же ж пічєнюха засохша. Як можна було так зіпсувати настільки романтичний та милий момент? Та я ж навіть не зважала на те, що був дощ. Якби я ще досі не перебувала в шоковому стані від поцілунку, то би просто його вдарила. Господи, і чому я закохалася саме в такого? Але, як каже моя мама, у кожного в цьому світі є пара, яка подарована долею. І, інколи, знайти її буває дуже важко. А пройти через всі перешкоди тим паче. От я відчувала, що Льоша якраз таки саме той для мене. Та чи думає він так само? Навряд чи...

Тому, я просто мовчки повернулась в машину, демонстративно сівши на заднє сидіння. І це викликало в нього посмішку. Веселишся, так? Ну нічого, настрій я тобі ще підпорчу. Він просто не уявляє на що здатна ображена дівчина. Але, коли він сів за кермо, то увімкнув пічку і дістав якусь ковдру, аби я закуталась в неї. Це при тому, що він і сам мерзнув. Цікаво, а це в нього лежить на випадок таких ситуацій? А може поцілунок під дощем це взагалі його фішечка?

Так, Аню, час просто заспокоїтися. Він же нічого мені не говорив. Лише простий поцілунок, який може для Льоші нічого не значити. Як він там каже, тимчасовий порив. Та я колись забуду цю його фразу? Певно, ні.

Саме з таких думок мене вивів телефонний дзвінок. І яке ж було моє здивування, коли я побачила, що дзвонить Ірка. Я думала, що в неділю вона разом зі своїм хлопцем мала йти кудись. Останнім часом ми не так багато спілкувались, адже вона більшість часу проводила із Максимом. Вони були такі милі, але я не бачила, аби в неї горіли очі. На відміну від нього. То що може статися, що вона дзвонить мені зараз.

- Ало. - відповіла я.

- Аня... - я чула, що вона плакала, і це змусило мене насторожитися. - Аня, ти не могла би приїхати до мене... Будь ласка...

- Іро, що сталося? - я сіла пряміше.

Паніка почала підступати до мене, адже я ще ніколи не чула її в такому стані. Я бачила, що і Льоша стурбований. Він поглядав в дзеркало заднього виду, очікуючи від мене відповідь. А я і сама не знала, що ж там сталося.

- Макс... Він... - вона почала схлипувати ще більше. - Аня, його більше немає. Будь ласка, приїдь до мене. Я не можу сама.

- Добре, я скоро буду. - ледве вимовила я.

Шок дуже швидко заполонив усі мої думки. Як так сталося? Вони ж лише зранку планували десь відпочити разом. А тепер... Та й це не може бути простим жартом. Не хотілось вірити в це. Я хоч його і мало знала, та сльози самі потекли з очей.

- Що таке?

Я й забула, що Льоша був тут. Йому навіть довелося зупинити авто, адже він зовсім не міг вести машину в такому стані. І як йому зараз сказати? Це ж його знайомий. Та й він працював в його компанії, наскільки я знаю. Тому, йому буде особливо важко. Та Олексій має знати. Адже я ще й збиралась попросити його відвезти мене до Іри.

- Максим, він... - мені важко було підібрати слова. - Його більше немає. Іра просить, аби я зараз приїхала до неї. Ти не міг би мене відвести.

- Так, зараз. - глухо відповів він.

Я бачила, що хоч Льоша і намагався зберігати спокій, але це давалося йому дуже складно. Він був шокований. От так от дізнатися про смерть хоч і не близького, але друга. На якусь мить в машині запанувала тиша, яку порушив лише рев двигуна. Та й решту дороги ми їхали мовчки. Не хотілось навіть говорити про той поцілунок і про те, що ж нам робити далі. Не до того зараз. Ця розмова може й зачекати.

***

Зупинившись біля будинку Іри, я швидко попрощалася з хлопцем та вибігла з машини. Він же в той же момент рвонув з місця. Розумію, йому теж треба буде на самоті й прийти до тями після такої новини. Як він хоч доїде то в такому стані. Треба буде потім написати йому в Інстаграмі. А взагалі дивно, що я досі не маю його номера. Треба буде це виправити. Але зараз зовсім ні до того.

Іра була в жахливому стані. Тут же ж була і Вероніка, що намагалася заспокоїти подругу, але все марно. Ледве вдалося почути від неї, як все сталося. Просто збила машина на дорозі, насмерть. П'яний водій, що навіть не побачив хлопця вдень. Він якраз йшов до Іри. Там не було ніякого шансу. Адже швидка, що приїхала за кілька хвилин через кілька хвилин після трагедії, не змогла нічого зробити. Удар був настільки сильний, що хлопець помер майже моментально. А водію автомобілю було байдуже, адже в крові алкоголю було в кілька разів більше. Зараз там старший брат Макса зробить все, аби він не уникнув покарання. Та хлопця вже не повернути...

Подруга просто не могла заспокоїтись, адже ридання буквально душили її. Вона довго не могла повірити, що хлопця більше немає. Я просто боялась уявити себе на її місці. Від однієї думки про те, що Льоші може не стати, ставало погано. Якось нам таки вдалося з Веронікою вкласти Іру спати. І на це пішло кілька таблеток заспокійливого. А ми вирішили лишитися тут, з нею. Не можна їй бути одною в такій ситуації.

- Це так страшно. - прошепотіла Вероніка, коли я заварила їй чай.