Глава 10

Не знаю чому, та я вирішила набрати саме Матвія та прийти до нього в гості. І це було так дивно, адже на мене зовсім не схоже. Чомусь, не хотілось поговорити з Денисом чи Оксаною. Це було важко для мене. Адже вони досить добре знали про мою закоханість, та будуть мене жаліти, й говорити, який Льоша примурок. А друг навіть наважиться прийти до нього та все висловити. Тому, Матвій за кілька хвилин скинув мені адресу, куди я можу під’їхати. Не в силах залишатися в цих чотирьох стінах, я швидко перевдягнулась та сіла в машину. Сліз більше не було, адже я вже трохи заспокоїлась. І десь за хвилин десять я була біля дому Матвія. Непоганий район, гарний житловий комплекс. Звичайно, він же відомий актор.

Піднявшись на потрібний поверх, я подзвонила у квартиру. І вже за мить двері відчинилися. Хлопець виглядав так, ніби щойно прокинувся. Хоча, хто його знає. Може я і справді розбудила його своїм дзвінком. Він лише нещодавно повернувся до Києва після зйомок, і, певно, відсипався. Але який він все-таки хороший друг.

- Привіт. – з’явилась думка, що краще втекти.

- Привіт, проходь. – він ніби зрозумів, про що я думаю. – Я якраз зробив чай. Думаю, тобі зараз це потрібно. І не думай навіть піти кудись.

Що ж, відступати було пізно. А в нього доволі гарна квартира-студія. Все було зроблено в чорно-білому кольорі, мінімум меблів та просто шикарні панорамні вікна, з яких відкривався неймовірний вид. Але не дивлячись на те, тут було доволі багато різних дрібничок, що створювали справжній затишок. Ще й так чисто та все лежить на своїх місцях. То значить Матвій в нас перфекціоніст. Ніколи б не подумала.

Знявши куртку, я повісила її на вішалку та пройшла на кухню. Було видно, що він тут ніколи нічого не готував. Хіба що якусь каву та розігріті продукти. Але хлопець поставив переді мною величезну кружку ароматного м’ятного чаю, яку я обхопила руками. Якусь мить ми сиділи в абсолютній тиші. Я не знаючи, що сказати, а він і не наважувався питати.

- Аня, що сталося? – врешті сказав він.

- Все добре. – прошепотіла я. – Ні, не добре. Але я не знаю, як тобі це розказати.

- Послухай, може ми й недавно знайомі. І я не настільки близький тобі як інші друзі. Та все ж вважаю тебе своєю подругою, і ти можеш розказати мені будь-що. – він надпив свій чай. – Я обіцяю, що нікому й нічого не розкажу. А може ще й пораду дам.

Зазвичай я хоч і довіряю людям, але не поспішаю розказувати всі свої секрети. Вже не раз таке було, що це просто рятувало мене від подальших проблем. Але Матвій… Хоч ми знайомі лише зовсім трохи, але я відчувала, що цей хлопець може стати для мене дуже близьким другом. Але як він відреагує на таке? Вони ж з Льошою знайомі з самого дитинства. Та все ж, наважившись, я розповіла йому все з того моменту, як Олексій спіймав мене, аби я не впала. І аж до цього моменту. Звичайно, довелося пропустити деякі подробиці. Та, здається, він і сам все зрозумів.

- Ні, він, звичайно, мій найкращий друг, але такий придурок. Хоча, я ж сам тобі казав, що у нас всіх була така гра. Але те, що він обрав тебе жертвою – це вже переходить всякі рамки. – я бачила, що він злий. – Добре, що хоч вистачило розуму не продовжувати це. Але я його вб'ю.

- Матвію, ти обіцяв, що нікому не розкажеш. – нагадала я. – Я просто не очікувала такого від нього. І це вибило мене з колії.

- Я сам не очікував. – він дивився кудись вперед. – Просто… Льоша завжди був найазартнішим з нас. І він ніколи не припиняв гру. А тепер… Навіть не знаю, що його могло змусити. Хіба що…

- Що? – не зрозуміла я.

- Може, ти його по-справжньому подобаєшся. А він же в нас вважає, що просто не створений для стосунків після колишньої дівчини. І, по його логіці, він таким чином вбереже тебе від всього.

- Ну так, дуже смішно. – фиркнула я. – От тільки якось не віриться в таке.

- А він то тобі подобається? – Матвій уважно дивився на мене. – Хоча, думаю я й так знаю відповідь. Ти маєш до нього якісь почуття. А тоді казала, що я був би поза конкуренцією.

- Просто, якби я ще тоді нічого не відчувала до нього, то повір. Це був би ти. – я вже вирішила, що немає сенсу приховувати щось. – В будь-якому випадку, після цього це все вже немає значення. Адже я навіть і спілкуватися з ним не хочу. Певно, на деякий час, зникну із вашої компанії.

- Ну вже ні. – хлопець посміхнувся. – Знаєш, я егоїст, а ти одна з небагатьох адекватних людей в моєму оточенні. Тому, навіть не смій тікати. До того ж, я не знаю там оцих ваших жіночих штучок, та ти маєш показати Льоші, що тобі байдуже на нього. У фільмах радять таке.

Це змусило мене розсміятись. От якби хтось сказав мені ще кілька місяців тому, що я сидітиму на кухні в Матвія Дем’яновського та от так мило спілкуватимусь, то я б не повірила. Мені він завжди здавався трохи самозакоханим, адже тележурналісти створювати сааме такий образ для нього. Але хлопець зовсім не такий. І я сподіваюсь, що колись його покохає гідна дівчина, з якою він буде щасливим.

- Ну добре, ти мене вмовив. – я посміхнулась. – Якось це все переживемо.

Він же обійняв мене, від чого я спочатку напружилась. Але за мить розслабилась, адже це був Матвій. І я дуже рада, що маю такого чудового друга, як він. Можливо, сюди я і переїхала заради Льоші, та тепер тут знайшла дещо більше. І хлопець правий, я маю просто жити далі. Почуття мої точно не згасли, та тепер я намагатимуся не звертати на нього уваги. Але чи вийде в мене це…

***

Пройшло аж кілька місяців після тієї розмови з Льошою. І я його майже не бачила. Так, він був присутнім на деяких вечірках, проте старався якось оминати мене. Невже соромно стало? А може Матвій поговорив з ним? Не думаю. От тільки мої почуття навіть не думали згасати. Я все ще кохала його і навіть мріяла й далі про спільне майбутнє. Мені здається, якби він підійшов і сказав, що хоче бути зі мною, я б навіть не задумалась, чи варто пробачати його. Але ні, треба таки мати гордість.