Глава 6

Вже цілий місяць пройшов з того часу, як я переїхала до Києва. І за цей час встигло змінитись немало. Якби ж то тут ще були батьки та Оксана, було би просто ідеально. От тільки, інколи, я все ж сумувала за рідним Львовом. За його історичними пам'ятками, односторонніми вуличками та самою атмосферою старого міста. Правду кажуть, побувавши там одного разу, ти більше ніколи не забудеш його. Але Київ був не менше прекрасним. Таке відчуття, ніби тут ніхто і ніколи не спить. Щодня тисячі людей проходять повз тебе, не помічаючи нічого на своєму шляху. Але мені тут подобалося. Я справді відчувала себе щасливою. 

Я скучила за Оксанкою, адже через завал з навчанням вона майже не мала можливості переписуватись зі мною. А по книгах так взагалі взяла собі відпустку. Ну нічого, скоро вона повернеться до нас з новими силами. Але для мене було дивно, що така розумна та талановита дівчина пішла вчитись... на еколога. Якби ми були знайомі ще тоді, як вона вступила до університету, я б відмовила її від такого. Або хоча б треба було піти на заочну форму навчання. Могла би паралельно працювати і заробити немалі гроші. Але вже маємо, що маємо. Повернути час неможливо.

З Іркою ми продовжували спілкуватись, от тільки тепер зустрічалися лише в компаніях. Вона мене познайомила зі своїм хлопцем, якого звати Максим. Він був доволі симпатичним, з неймовірними сірими очима та такою теплою посмішкою, що хотілося його міцно обійняти. Спочатку всі думали, що це лише чергове її захоплення. Проте згодом стало зрозуміло, що це дещо більше. Те, як вони дивилися одне на одного, ці слова та постійні обійми. Як же все було романтично. Нарешті, Іра отримала таке довгоочікуване кохання.

А от мені в цьому плані менше щастить. Льоша почав помічати мене, але сприймав лише як друга. Здається, його більше цікавила Вероніка, що весь час була поряд. І вона мене вже доволі сильно дратувала. Хоча Іра казала, що вона дуже мила і крута. Але мене це зовсім не цікавило, поки вона крутиться біля Олексія. Ні, ну звичайно в мене є прогрес. Я маю його номер телефону, ми разом ходимо тренуватись, а іноді й гуляє втрьох. І, здається, мої почуття стали лише сильнішими. І от що тепер з цим роботи?

Денис же неабияк радів, що я тепер живу в Києві, адже він міг за мною приглядати. Принаймні, це він так каже. Але я знаю, що насправді він все докладає моїм батькам. Отакий собі шпигун на мінімалках. Мама з татом чи не щодня дзвонили мені, але коли вони розпитували про новини, я прямо відчувала, що він їм все розказав вже. Ну нічого, я зовсім не ображалась. Адже вони всі це роблять лише тому, що переживають та люблять мене. Як добре, що я маю таких близьких.

І лишився Матвій... Важко сказати, ким він став для мене. Скоріш за все, я можу назвати його другом. Але це було трошки іншим. Щось схоже до того, що в нас з Денисом. І це було так дивно, Матвій Дем'яновський став моїм другом. Що ж, це приємний бонус. Звичайно, план Ірки по зведенню нас провалився, але я все одно їй вдячна. Мені здається, Матвій взагалі не шукає кохання. Але одного разу це таки станеться.

А ще тепер я мала шикарну роботу ще й з вільним графіком. Про таку можна лише мріяти. Та мені пощастило, і мене досить легко прийняли в колективі. Звичайно, я подружилась там з усіма. Мене ж неможливо не любити. Але спілкування майже не виходило за межі роботи, що мене цілком влаштовувало.

І все було просто прекрасно. Якби в один вечір не сталось те, що я ще не раз згадаю...

***

Цей вечір я хотіла провести в компанії найкращого друга. Сьогодні була п'ятниця, а це значить, що попереду мене чекають цілі вихідні абсолютної свободи. І першим пунктом в плані в мене стояло виспатись. Думаю, можна буде дозволити собі відпочити цілих п'ять годин. А решту часу присвятити книгам. Звичайно, якщо мене нікуди не покличуть. Та, наскільки я знаю, Іра та Макс поїхали в Буковель на кілька днів, а Матвій зараз на зйомках у Харкові. Тому, мене очікують спокійні вихідні.

Та сьогодні ми вирішили віддати данину традиціям. Накупивши різних смаколиків, ми увімкнули "Першого месника" та прийнялись вже вкотре передивлятись його. Фільм був одним з моїх найулюбленіших, але я так втомилась, що навіть не помітила, як заснула на плечі у Дениса. А який дивовижний сон мені наснився. Ми були на вершині гори, з якої відкривався просто неймовірний краєвид на долину, що розкинулась біля підніжжя. Тут було так тихо і спокійно, що на мить можна було забути абсолютно про все. Та й Олексій сидів поряд і мовчав, тримаючи мене за руку. Слова не потрібні були зараз. Лише присутність одне одного...

Зі сну мене витягнув наполегливий дзвінок телефону. Я помітила, що вже йшла друга частина фільму, а Денис так само тер заспані очі. Певно, ми обидва дуже сильно втомились. Коли я взяла у руки смартфон, то неабияк здивувалась. На годиннику була вже дванадцята ночі, а дзвонив Льоша. Ще й один пропущений від нього. Цікаво, що ж йому потрібно в таку то годину.

- Ало. - відповіла я.

- Доброї ночі, це менеджер бару "Колізей". Скажіть будь ласка, ви знаєте власника цього номеру? - сказав приємний чоловічий голос.

- Так. - я вже насторожилась.

- Річ у тому, що він досить сильно напився, а ми вже маємо зачинятись. На всі наші питання він не відповідає. Тому, ми не можемо викликати йому таксі. А на вулиці лишати теж не дуже хочеться. - було чутно, що він посміхнувся. - Якщо ви знаєте де він живе, чи не могли б ви його забрати? Ну або хоча б повідомити адресу?

Я подивилась на друга, що прислухався до кожного слова в нашій розмові. І я бачила, що він не особо то й хоче це робити, але все ж готовий був поїхати за ним.

- Добре, ми десь за хвилин десять будемо. Ви нам вишліть адресу, будь ласка.

Менеджер погодився та роз'єднав дзвінок. Ну що ж, доведеться їхати та виручати Льошу. Але чому він був п'яний? Я за весь місяць жодного разу не бачила його таким. Здавалось, він завжди знав, коли потрібно було зупинитися. Але тепер... В будь-якому випадку, потрібно було їхати та привезти його додому...