Глава 5

На ранок я не пам'ятала як дійшла до ліжка. Після того, як Льоша повернувся додому з Веронікою, я ще якийсь час сиділа та дивилась на небо, навіть не намагаючись зупинити сльози. Чомусь, це відчувалась як зрада, хоч ми навіть і не зустрічались. Як уявлю, що він її обнімає, цілує, а потім веде у спальню — стає бридко. Мене рятувало одне — Матвій казав, що всі її спроби не отримали успіху. Може все зараз і змінилося...

Зайшовши в Інстаграм, я підписалась на сторінку Матвія. Але зараз мене цікавило зовсім інше. В його підписках я змогла знайти Вероніку. Ах так вона в нас Олександрова, як оригінально. Хоча, дивна претензія, не вона ж прізвище обирає. Та мене вразила кількість підписників, понад сто тисяч. Хто ж вона така? Ввівши її ім'я в Гуглі, я знайшла доволі багато статей з якихось відомих подій, які вона відвідала. Та все ж деяку інформацію мені вдалося дізнатися.

Її батько, Сергій Олександров, мільйонер, що володіє великою архітекторською фірмою "Марра" та ще деякою нерухомістю. І от донечка пішла по його шляху, вивчившись на архітектора. І на цьому все і завершилось. Навіть уявлення не маю, чи працює вона десь. Хоча і сильно в цьому сумніваюсь. Та я пообіцяла, що буду судити про людей, поки їх не дізнаюсь. Та вона мені не подобалась, і не важко здогадатись, чому саме.

За мить прийшло сповіщення про те, що Матвій підписався на мою сторінку. Тепер можу гордо казати, що маю в підписках відомого актора. І майже одразу він мені написав.

«Привіт, красуне. Як твоє самопочуття?»

«Привіт, щось не дуже добре. Хочу знайти якийсь спортзал, аби трохи привести себе в форму. Та й треба скинути кілька зайвих кілограмів.»

«Куди тобі ще худати?»

«Ну добре, хочу трохи підтягнути тіло.»

«Ось це інша справа. Збирайся, за годину я йду в спортзал, і буду чекати тебе там. Адресу скину.»

На мить я навіть розгубилась, не знаючи, що йому відповісти. Та, здається, Матвій навіть і не думав чекати від мене відмови, адже майже одразу надіслав координати. І тут, вперше за ці дні в Києві, мою голову відвідала по-справжньому розумна думка — а чому би й ні? Я ж давно хотіла в спортзал, аби бути ще привабливішою. А тут ще й така можливість не ходити самою, а з популярним актором.

Але так дивно, що він мені написав. Невже я зацікавила хлопця? Може й так, але моя інтуїція підказувала мені, що це точно не в романтичному плані. І як же це добре. Було б непогано, якби в мене з'явився ще один друг. Тим паче, настільки близький до Льоші.

Тому я швидко зібралась, адже мені справді потрібен спорт. До того ж чудова можливість викинути всі думки з голови. Почухавши Черча, я швидко вийшла з квартири.

Я була на місці за десять хвилин до назначеного часу. Не люблю спізнюватись. А от Матвій прийшов невчасно. І не сам. Коли я побачила, що з ним Льоша, хотілось просто кудись втекти. Хоча раніше я просто мріяла про зустріч. Та не після моїх провалів. Але було запізно, адже вони мене помітили. Господи, де ж я провинилась то перед тобою так. Підійшовши до мене, обидва хлопці посміхнулись.

- Привіт, - сказала я, удаючи, що мені байдуже на те, що тут був Олексій. - Ви запізнилися.

- Ну вибач, красуне, - відповів Матвій. - Виявилось, що Льоха теж хотів потренуватись. Довелось взяти його з собою. Сподіваюся, ти не проти? - я ж лише похитала головою. - Прекрасно. Це закритий фітнес-клуб, адже тут тренується багато зірок. Та я тебе записав. Сьогодні пробне тренування, а якщо сподобається, то можеш придбати абонемент.

- Дякую тобі дуже, - не знаю, що мною керувало. та я потягнулась і швиденько обійняла Матвія. - Я готова добряче потренуватись. Тому, ходімо.

Матвій зорієнтувався першим та  послідував  за мною. Мила дівчина рецепції попросила мої документи, і перевіривши наявність прізвища в базі, провела мене до жіночих роздягалень. Лишивши речі в шафці, та перевдягнувшись, я увійшла до зали. Людей тут було не так вже й багато, а от тренажерів...

Я бачила, що Матвій та Льоша були зайняті штангою, а от я одразу з неї не хотіла починати. Тому, підійшла до бігової доріжки. Кілька поглядів спрямувались на мене. Ще б, короткі шорти та топ вигідно підкреслювали мою фігуру. Вдягнувши навушники, я увімкнула Architects. Обожнюю їх пісні, і зараз вони саме те. І я так захопилась, що не помітила, як хтось постукав не по плечу. Я різко зістрибнула з доріжки та обернулась, готова відбити будь-яку атаку. Але це був Матвій.

- Тихо, а то ще вб'єш мене, - посміхнувся він. - Хотів лише поцікавитись, як тобі тут.

- Все просто чудово, - відповіла я. - Думаю, таки варто прикупити собі абонемент. Зайві тренування ніколи не будуть зайвими.

- Це так. Слухай, ми тут хотіли сходити кави випити. Може, підеш з нами? - він говорив це так, ніби я просто не зможу відмовитись.

- З радістю, - мені навіть вдалось йому посміхнутись.

Ще з пів години я тренувалась, а потім швиденько прийняла душ та перевдяглась. Хлопці ж завершили трохи пізніше. І поки я чекала на них, то оформила собі клубну карту на рік. Виявилось не так дорого, як я думала. Але мені подобалось тут. Особливо тим, що я зможу бачити Льошу. І таким чином мої шанси збільшуються.

- Ну що, пішли? - спитав Льоша, підходячи до мене.

Я ж лише кивнула. Бо я приїхала сюди на таксі, довелося сідати в машину Матвія. І цей джип мені страх як подобався. Мені навіть вступили місце попереду. А я ж прийнялась роздивлятись усе навколо. В столиці я бувала раніше пару разів, проте або по роботі батька, або провідати Дениса.

Зрозуміло, що краєвидами ми не дуже й цікавились. Але це дивовижне місто. Тут можна знайти будь-що: від перукарні для собак до кабінету, в якому роблять масаж пальців на ногах. Ні, ну серйозно. Львів хоч і велике місто, та в нас трохи по-іншому.

- І як тобі Київ? - запитав Олексій.

- Подобається. Але не знаю чи звикну я до такого ритму життя. У Львові спокійніше, та й люди інші. - я знизала плечима.

- Сумуєш за домом? - продовжив Льоша з якоюсь дивною інтонацією в голосі.