Глава 3

Ось так я і опинилась в його машині. Це було так дивно, адже я стільки часу мріяла про це. А тепер він поряд, проте ще не час проявляти свої почуття. Я і так вже виставила себе незрозуміло ким, постукавши до нього вночі та попросивши солі. Що ж він подумає про мене? Напевно, що якась його чергова фанатка дізналась адресу та тепер буде набридати. Тому, будемо трохи міняти тактику. Я ж дівчина горда, тому лише зрідка можна зіштовхуватись в якихось місцях. А я зроблю все можливе для того, аби ми частіше бачились.

- Так значить, ти недавно у столиці. - почав розмову Льоша. - А якщо не секрет, то звідки ти?

- Важко сказати, адже ми часто переїжджали. - відповіла я. - Мій батько архітектор, і він міг отримати роботу навіть в іншій країні. А ми їхали слідом за ним. Та більшість свого життя прожила у Львові.

- Обожнюю це місто. - посміхнувся він. - І як же тебе занесло до Києва?

- Запропонували тут хорошу роботу. Я ж юрист. - я потиснула плечима. - Та й квартира так вдало підвернулась. В сенсі, за ціною нормальна. Та й район хороший.

Льоша на якусь мить задумався. І я вирішила нічого не говорити, що для мене було дивно. Не так я собі це все планувала. Знову хотілось стукнути себе по голові за рідкісну дурість. Він же зараз Бог знає що про мене подумає. Ні, ну поліцію не викличе, але те, що я більше ніколи з ним не поговорю — то факт. Але я ж дружу з Іркою, а це значить, що рано чи пізно ми й так би зустрілися.

- Юрист зі Львова. - він задумався. - Здається, ми з тобою вже переписувались в Інстаграмі. Бо по фото ти ну дуже схожа.

- Так, це я. - розсміялась я. - Дивно, що ти мене пам'ятаєш.

Він не встиг мені відповісти, адже ми вже під'їхали до нічного магазину. Він був маленьким, проте людей тут було дуже багато. Та й контингент дозволяв Льоші не турбуватися про свою анонімність. Ех, гуляти так гуляти, я вже і так опозорилась по повній. Тому, взяла велику пачку солі, апельсиновий сік та морозиво. Трошки подумавши, вибрала ще глазуровані сирки та шоколадний коктейль. Прощавай фігура. Але треба буде знайти собі спортзал. Хоча, ніколи з тим не мала проблем, адже чудовий метаболізм вирішував всі мої проблеми.

- Ти це все з'їси? - здивовано спитав хлопець.

- Ні, ти що. - я подивилась на нього. - Вдома ж приготую ще їжу. Сіль то тепер в мене є. Дуже тобі дякую, ти просто мене врятував.

Так, Аню, а тепер просто закрий ротик і мовчи. Не позорся ще більше. Розплатившись за покупки, я вийшла та прийнялась чекати на Льошу біля його машини. Паніка знову нахлинула на мене. Відкривши Телеграм, я написала Оксані з коротким описом нинішніх подій. Та подруга вже спала, але зранку вона ще здивується моїй дурості. Хоча, здається, чогось такого від мене і варто очікувати.

- Ну що, поїхали? - від голосу хлопця я мало не підстрибнула.

Але швидко зорієнтувавшись, кивнула та сіла в машину. Я помітила, що Льоша купив собі мінеральної води та яблук. За здорове харчування чи що? Звичайно, таке тіло треба підтримувати у формі. Я ледве стрималась, аби не провести рукою по його плечам. Такий момент, ми вдвох, в машині, вночі. І як би не зіпсувати все ще більше. Саме так ми і доїхали до будинку. Чесно, дуже не хотілося йти від нього, проте поки що ми лише познайомились. На все свій час.

А Льоша навіть виявився джентльменом і провів мене до самого під'їзду. Але між нами знову запанувала тиша. Може то швиденько попрощатись і піти?

- Ну що, сусідко, тепер солі тобі вистачить надовго. А то хто ж знає, по скількох будинках ти би пройшлась у своїх пошуках. - він розсміявся.

- Думаю, до ранку таки би знайшла. Ще раз тобі дякую. - я від сорому мало не згоріла там, тому розвернулась вже йти, та він зупинив мене.

- Може, ти дала б мені свій номер телефону? - він зам'явся. - Ну, щоб наступного разу ніде не ходила, а одразу могла б набрати мене.

- Цієї солі мені вистачить надовго. - я показала на упаковку. - До того ж, ти маєш мій Інстаграм. Поки що цього вистачить. А зараз я, напевно, вже додому піду. Все так, ще їсти треба приготувати. Гарної тобі ночі.

- І тобі. - посміхнувся він.

А я поспішила до своєї квартири. Дика посмішка не сходила з мого обличчя. Ми познайомились, і він хотів отримати мій номер. А ще, Льоша мене пам'ятає. Значить, я таки його зацікавила. А це дуже спрощує всі мої плани на нього. Черч та Ірка досі спали, навіть не уявляючи, що тільки що я мала просто прекрасний момент, який провела зі своїм майбутнім чоловіком. Нехай він поки про це і не знає, та скоро ми почнемо наші стосунки. І я в це вірю.

***

В ту ніч я так і не заснула. Стільки емоцій переповнювало мене, що серце ніби дике вистрибувало з серця. Я намагалась засісти за написання нової глави, проте думки плуталися і постійно поверталися до нашої з ним поїздки. Ні серіал, нічого не допомагало. Тому, я просто розвернула крісло до вікна і спостерігала за всім, що відбувається. Ну добре, насправді я дивилась на його вікно. І світло горіло до самого ранку. Невже він теж не спить? Навіть якщо і так, то я тут зовсім не до чого. Можливо, робота чи ще щось.

На ранок прокинулась Ірка, яка погано пам'ятала вчорашній вечір. Навіть не знала, коли вона вирубилась. Дівчина й не помітила моєї відсутності, а я не хотіла їй розповідати. Ні, не тому, що вважаю її поганою подругою. Просто занадто соромно. Особливо, якщо врахувати те, що вони дружать. Та й вона не знає про закоханість. Тому, поснідавши, Іра викликала таксі та поїхала додому, адже мала ще купу справ. Та подруга не забула взяти з мене обіцянку, що я сьогодні прийду до них в гості. Посиденьки мали відбутися у будинку одного з друзів на околицях міста. Я сумнівалась в тому, чи варто мені йти, адже мене там не знав ніхто. Але я звикла тримати своє слово.

Десь о восьмій ранку я отримала відповідь від Оксани. І якщо коротко, то вона казала, що я просто тупеньке. Це ж треба було таке вчудити. І я з нею повністю згодна, адже після ранкового душу так хотілося просто провалитися крізь землю. От справді, де була моя голова? Певно, так на мене повпливала кількість випитого алкоголю.