Глава 3

Ось так я і опинилась в його машині. Це було так дивно, адже я стільки часу мріяла про це. А тепер він поряд, проте ще не час проявляти свої почуття. Я і так вже виставила себе незрозуміло ким, постукавши до нього вночі та попросивши солі. Що ж він подумає про мене?

Напевно, що якась його чергова фанатка дізналась адресу та тепер буде набридати. Тому, будемо трохи міняти тактику. Я ж дівчина горда, тому лише зрідка можна зіштовхуватись в якихось місцях. А я зроблю все можливе для того, аби ми частіше бачились.

- Так значить, ти недавно у столиці, - почав розмову Льоша. - А якщо не секрет, то звідки ти?

- Важко сказати, адже ми часто переїжджали, - відповіла я. - Мій батько архітектор, і він міг отримати роботу навіть в іншій країні. А ми їхали слідом за ним. Та більшість свого життя прожила у Львові.

- Обожнюю це місто, - посміхнувся він. - І як же тебе занесло до Києва?

- Запропонували тут хорошу роботу. Я ж юрист, - я знизала плечима. - Та й квартира так вдало підвернулась. В сенсі, за ціною нормальна. Та й район хороший.

Льоша на якусь мить задумався. І я вирішила нічого не говорити, що для мене було дивно. Не так я собі це все планувала. Знову хотілось стукнути себе по голові за рідкісну дурість. Він же зараз Бог знає що про мене подумає. Ні, ну поліцію не викличе, але те, що я більше ніколи з ним не поговорю — то факт. Але я ж дружу з Іркою, а це значить, що рано чи пізно ми й так би зустрілися.

- Юрист зі Львова, - він задумався. - Здається, ми з тобою вже переписувались в Інстаграмі. Бо по фото ти ну дуже схожа.

- Так, це я, - розсміялась я. - Дивно, що ти мене пам'ятаєш.

Він не встиг мені відповісти, адже ми вже під'їхали до нічного магазину. Він був маленьким, проте людей тут було дуже багато. Та й контингент дозволяв Льоші не турбуватися про свою анонімність. Ех, гуляти так гуляти, я вже і так опозорилась по повній. Тому, взяла велику пачку солі, апельсиновий сік та морозиво. Трошки подумавши, вибрала ще глазуровані сирки та шоколадний коктейль. Прощавай фігура. Але треба буде знайти собі спортзал.

- Ти це все з'їси? - здивовано спитав хлопець.

- Ні, ти що, - я подивилась на нього. - Вдома ж приготую ще їжу. Сіль то тепер в мене є. Дуже тобі дякую, ти просто мене врятував.

Так, Аню, а тепер просто закрий ротик і мовчи. Не позорся ще більше. Розплатившись за покупки, я вийшла та прийнялась чекати на Льошу біля його машини. Паніка знову нахлинула на мене. Відкривши Телеграм, я написала Оксані з коротким описом нинішніх подій. Та подруга вже спала, але зранку вона ще здивується моїй дурості. Хоча, здається, чогось такого від мене і варто очікувати.

- Ну що, поїхали? - від голосу хлопця я мало не підстрибнула.

Але швидко зорієнтувавшись, кивнула та сіла в машину. Я помітила, що Льоша купив собі мінеральної води та яблук. За здорове харчування чи що? Звичайно, таке тіло треба підтримувати у формі. Я ледве стрималась, аби не провести рукою по його плечам. Такий момент, ми вдвох, в машині, вночі. І як би не зіпсувати все ще більше. Саме так ми і доїхали до будинку. Чесно, дуже не хотілося йти від нього, проте поки що ми лише познайомились. На все свій час.

А Льоша навіть виявився джентльменом і провів мене до самого під'їзду. Але між нами знову запанувала тиша. Може то швиденько попрощатись і піти?

- Ну що, сусідко, тепер солі тобі вистачить надовго. А то хто ж знає, по скількох будинках ти би пройшлась у своїх пошуках, - він розсміявся.

- Думаю, до ранку таки би знайшла. Ще раз тобі дякую, - я від сорому мало не згоріла там, тому розвернулась вже йти, та він зупинив мене.

- Може, ти дала б мені свій номер телефону? - він зам'явся. - Ну, щоб наступного разу ніде не ходила, а одразу могла б набрати мене.

- Цієї солі мені вистачить надовго, - я показала на упаковку. - До того ж, ти маєш мій Інстаграм. Поки що цього вистачить. А зараз я, напевно, вже додому піду. Все таки ще їсти треба приготувати. Гарної тобі ночі.

- І тобі, - посміхнувся він. – Приємно було познайомитись, сусідко.

А я поспішила до своєї квартири. Дика посмішка не сходила з мого обличчя. Ми познайомились, і він хотів отримати мій номер. А ще, Льоша мене пам'ятає. Значить, я таки його зацікавила. А це дуже спрощує всі мої плани на нього. Черч та Ірка досі спали, навіть не уявляючи, що тільки що я мала просто прекрасний момент, який провела зі своїм майбутнім чоловіком. Нехай він поки про це і не знає, та скоро ми почнемо наші стосунки. І я в це вірю.

В ту ніч я так і не заснула. Стільки емоцій переповнювало мене, що серце ніби дике вистрибувало з серця. Я намагалась засісти за написання нової глави, проте думки плуталися і постійно поверталися до нашої з ним поїздки. Ні серіал, нічого не допомагало. Тому, я просто розвернула крісло до вікна і спостерігала за всім, що відбувається. Ну добре, насправді я дивилась на його вікно. І світло горіло до самого ранку. Невже він теж не спить? Навіть якщо і так, то я тут зовсім не до чого. Можливо, робота чи ще щось.

На ранок прокинулась Ірка, яка погано пам'ятала вчорашній вечір. Навіть не знала, коли вона вирубилась. Дівчина й не помітила моєї відсутності, а я не хотіла їй розповідати. Ні, не тому, що вважаю її поганою подругою. Просто занадто соромно. Особливо, якщо врахувати те, що вони дружать. Та й вона не знає про закоханість.

Тому, поснідавши, Іра викликала таксі та поїхала додому, адже мала ще купу справ. Та подруга не забула взяти з мене обіцянку, що я сьогодні прийду до них в гості. Посиденьки мали відбутися у будинку одного з друзів на околицях міста. Я сумнівалась в тому, чи варто мені йти, адже мене там не знав ніхто. Але я звикла тримати своє слово.

Десь о восьмій ранку я отримала відповідь від Оксани. І якщо коротко, то вона казала, що я просто тупеньке. Це ж треба було таке вчудити. І я з нею повністю згодна, адже після ранкового душу так хотілося просто провалитися крізь землю. От справді, де була моя голова? Певно, так на мене повпливала кількість випитого алкоголю.