16. Вибір

Цей жах повторюється знову і знову, доки голос Мари не вирвав свідомість Дена з імітації Пекла.

— Це лиш мізерна частина того, що ти будеш відчувати.. Там ти згадаєш все неприємне, що траплялося з тобою, коли ти був малий. Демони перетворять спогади і твої дитячі травми на жахіття, які ти проживатимеш допоки Всесвіт не зникне.

— Це все не правда!— Ден помахав головою, наче силується вигнати з неї всі спогади, які відкрила йому Мара. — Це твої відьомські штучки! — крик перейшов різко на шепіт.

— Твоя мати не була ідеальною, але ти пам’ятаєш тільки найкраще, та твоя підсвідомість всього не забула, того ти боїшся залишатися замкнутих приміщеннях, — спокійно пояснює Мара.

— Вона не могла бути такою, —  ледь-ледь промовив останні слова. — Не могла! — сльози повільно стікали по обличчю.

Жінка чекала поки Ден заспокоїться. Він не мов завис, дивився відсторонено на своє зображення в дзеркалі.

— Я згадав, — нарешті заговорив Ден і подивився у віддзеркалення Мари. — Я ці кошмари бачив ледь не щоночі. А потім на ранок їх не пам’ятав. Лиш уривки іноді згадував.  Я вже давно з цим жив. І я жив  в реальному пеклі, після смерті батька. А ти! — в очах спалахує гнів. — Ти і той демон! Зробили все ще гірше. Те твоє пекло, не гірше за життя, яке в мене було, але в мене був шанс з нього вибратися

— В тебе в житті були і приємні миті за останні роки, згадай розмови з Лізою. Вона ж тобі подобалась! А в пеклі приємного не буде. Ти не тільки це пам’ятатимеш, ти буде це проживати завжди. Це буде твоя єдина реальність. Ні сон, ні видіння, ні спогади. Все буде реальним і жахливим!

— Ліза? — викрикує, з нотками розчарування в голосі. — Вона і так повинна була померти. Вона не повинна була жити. Це ви цю гру затіяли! Не я! І я маю право вибрати жити, без пекла!

— Ти і будеш жити. Жити між світів і рятувати таких як Ліза, бо вони слабкі, а ти сильний з дитинства, але  виявив слабкість, піддавшись на спокуси. Але в тебе будуть сили все виправити в собі. Тобі дається шанс змінити долі людей і змінити свою, і колись почати все заново.

— Та пішли ви всі! — відвернув  погляд в бік від жінки та дзеркала.

— Ще є час. — Мара дивилася у вікно, з якого на дзеркало лине проміння. — Коли лишиться менше години до заходу сонця, я не встигну зробити ритуал із Дзеркалицею і вб’ю тебе разом із Двоєдушником. — Вона втомлено зітхнула. — І ти знову, і знову бачитимеш свою маму, там: в темряві під ліжком. Будеш її звати, а потім вбивати. — Жінка зазирнула в розгублений погляд Дена. — Думай, ще є час.  До заходу сонця.