15. Пекло

Пітьма розчинилася і Ден знову був бранцем Мари і Дзеркалиці. 

—  Бачу згадав все, — жінка все ще тримала руки на його плечах і продовжувала говорити. — А зараз відчуєш те, що буде вічно творитися з тобою в пеклі.  Це лиш мала доля того, що ти будеш відчувати там.

Свідомість хлопця знову поринула в тенета Дзеркалиці.

Йому зараз два роки, навколо дуже світло. Він бачить  обличчя мами. ЇЇ волосся розтріпане, на щоках чорні, засохлі сліди від косметики, очі мокрі. Денис  плаче, а вона, щось каже. Та не розібрати слів, чує лиш гуркіт грому. Опиняється в її обіймам і відчуває заспокійливе тепло материнського тіла та гидкий запах алкоголю змішаний з тютюновим димом.

І знову темрява. А за мить, як у кіно, бачить інший кадр.

Йому років десять. Ден в тій же кімнаті. Мама  поряд і запах перегару той самий. Вона змінилася зовні — без макіяжу, обличчя в зморшках, блищить немите волосся, одягнена в брудну одежину. Вона мовчить і дивиться на нього затуманеним поглядом.

Темрява накриває кімнату. За вікном шумить дощ. Гримить грім, спалахує блискавка. Мати розкриває рота, а там —  гострі ікла. Вона простягає до нього довгі, кістляві руки, на пальцях замість нігтів — пазурі. Чує ніжний голос:

—  Йди до мене, я тебе пригорну, я більше тебе не залишу самого, — а на лиці замість очей — порожнеча.

І хоча зараз йому не півтора роки, але він все той  переляканий хлопчик. Ден залазить під ліжко. Але там тісно і в кімнаті тісно, а  блискавки блимають як скажені. Із темряви тягнуться довгі, кістляві руки істоти,  яка була його мамою. Вона хапає його за ноги.  Ден впадає в ступор —  не може поворухнутися  і лише кричить,  забивається ще далі під ліжко,  але там стає  ще тісніше. Істота витягує його з під ліжка, перевертає на спину. Над ним  — нависає велетенський кістлявий монстр з пазурами, іклами  і напів гнилим обличчям, з під шкіри якого проступають кістки  черепу.

Хлопцю важко дихати.  Ледь-ледь вдихає запах її  перегару і не може його вдихнути. Ця гидота заполонила легені, які здається от-от вибухнуть.  Його хоче вбити мати,  яку він боїться,  яку ненавидить і в той же час любить. За що ?

 Він вільною рукою намацує на підлозі ніж. Звідки він тут взявся? Майнула думка та за мить він встромляє лезо в потворну голову істоти. Б'є ще раз, і ще раз,  не зупиняючись.  Кров витікає з голови чудовиська прямо на його лице. Та мати продовжує  кричати на нього!

—  Щоб ти здох! Відчепися від мене! Дай мені пожити! Твій батько не дав, помер і без грошей мене лишив! А ти не даєш мені розслабитися! Я не хотіла тебе! Я кинула тебе там в темряві, під ліжком навмисне!

Нарешті один із ударів  примушує її замовкнути.

Ден може дихати вільно. Тіло мертвої мами вже не таке важке. Він  вилазить з під нього і бачить, що це вже не кістлявий монстр. А мама, яка здається просто спить, її обличчя стало гарним і спокійним. От тільки все в крові і вона не дихає.

Ні! Це він її вбив? З його грудей виривається несамовитий крик болю і він провалюється в темряву свідомості

Ден  прокидається від  шуму. Він маленький хлопчик, який тільки навчився ходити. Навколо темно! Гуркотить грім і блимає блискавка.  Він бачить  тіні:  такі добрі і чудні, але за мить тіні змінюється на змієподібних чудовиськ. І у вікно хтось стукає.

Тут-тук. Тук-тук.

Блимає блискавка. Бачить за склом зморщене, пожовкле обличчя матері, яке скривилося в оскалі.  Замість зубів — ікла, замість пальців — пазурі,  якими вона стукає у вікно.

Тут-тук. Тук-тук.

Ден чує  власний крик і не може його зупинити!

Він вкотре провалюється в темряву, де ховаються чудовиська. Але найстрашніший монстр, той кого він любить, який хоче його вбити. І найжахливіше, він теж хоче вбити маму, щоб цей жах припинився.

Але цей жах повторюється знову і знову…