14. Денис

Грім.

Хлопчик почув його гуркіт вперше в житті.

В кімнаті темно. За вікном миготіло світло від блискавок. Дворічний Денис не відразу зрозумів, що відбувається. Це сон? Чи ні?

Денис спав в дерев’яному дитячому ліжку, з решітками. Вже міг через них перелазити, та ходив ще не впевнено. Більше повзав на колінах, та ставав іноді на ноги.

Гуркіт і спалахи злякали спочатку,  та згодом він заспокоївся, бо нічого страшного не відбувалося. Блискавки освітлювали його іграшки. На стелі вигравали химерні тіні, схожі на гілки дерев, які він любив малювати. Ці тіні змінювали плюшевих звірів, пластмасових роботів –– здавалося –– вони  стали живими, немов завмерли на мить чи сплять.

Він вирішив вилізти з ліжка, щоб дістатися до вікна і подивитися, хто там гримить і світить у вікно. Але зліз невдало —  впав на підлогу, забився і заплакав. Зазвичай татко чи мама приходили швидко, коли рюмсав.

Та ніхто не прийшов.

В чергове грянув грім і кімнату освітлило.

На цей раз Денис побачив — замість добрих тіней — темних потворних змієподібних чудовиськ, які перетворили іграшкових звірят на монстрів! Іграшки злісно зиркали на нього і скалилися справжніми іклами.

Кімнату накрила темрява. Він почув  шурхотіння.

Живі іграшки повзли до нього.

Грім!

Денис здригнувся і заревів гучніше.

Але батьки не чули.

Він один.

Гуркіт і блимання не вщухали. Злі тіні та чудовиська виринали з темряви все ближче і ближче. 

Щось забарабанило по підвіконню за вікном. З неба почав падати дощ.

Але малюк не знав цього. Йому здалося, що це нові монстри на вулиці грюкають кігтями у скло.

Сльози залили обличчя.  Він кричав і не знав,  що роботи. Хотів сховатися під ковдрою, але не зміг видертися назад, на ліжко і врешті забився в куток під ліжком та кликав батьків, але у відповідь  —  грім,  стукіт кігтів у вікно та шурхіт  іграшкових живих монстрів, які –– при кожному спалаху блискавки –– підбиралися все ближче і гляділи на нього холодними, голодними очима.  От-от  почнуть гризти його.

Спалах!

Вже біля самого ліжка він бачить гострі ікла жовтого кролика, у якого щось червоне ллється з рота.

Несамовито кричить, зве маму. Голос слабне.

Шурхіт монстрів вже під самим ліжком –– біля нього.

Денис втискається всім тілом в стіну.

Замість крику видає слабкий стогін і його свідомість провалюється в темряву, де не блимає світло і не чутно гуркоту та не має монстрів.