5. Ден і Лео

За Лізою зачинилися двері парадного. Ден стояв і думав про все, що сталося і не знав, що  далі робити. 

— Впорався на відмінно! —  почув за спиною голос.

Повернувся і побачив знайомого незнайомця в темних окулярах та білому костюмі. Дощ тільки закінчився, а на ньому ні краплини. Хоч поряд не видно ні машини, ні іншого укриття, де той міг би ховатися від негоди.

— Що за дебільна гра така? — нахмурився  Ден.

— Так — це гра! — обличчя чоловіка осяяла голлівудська посмішка. —  І ти виграв! — простягає йому конверт. — Твоє офіційне звільнення зі школи. Всі підписи і печатки як треба.

Ден взяв пакет і витяг документи. Все дійсно було так, як сказав чоловік.

— Але чому..? — Ден до кінця сумнівався, що Лео виконає обіцянку

— Не важливо, ти врятував цю малу.

— Але нащо це все?

— Забагато питань! —  дістав з кишені монету номіналом один долар. — Тримай.

Ден бере її  і спантеличено дивиться.

— Поклади в кишеню.

— Що за…?

— Просто поклади, май терпіння

Ден виконав прохання.

— А тепер поверни монету.

Ден засунув руку в кишеню і разом з монетою дістав десять банкнот, номіналом в сто доларів. Таких грошей він з зроду не тримав.

— Ти змок, потрібно зігрітися і відпочити, але не в тій конурі де ти живеш. Тут є неподалік недорогий готель. Цих грошей тобі вистачить на це все. Залиш їх і зроби, як я раджу. Це твій бонус за врятоване життя.

Ден ошаліло подивився на гроші. Він розуміє, що це не просто так:  шари цьому світі не має. Спокуса взяти гроші була велика. Та він подумки вже відмовив прийняти цей дар. Хоч був впевнений, що цей чувак і так знає всі його думки. Екстрасенс мабуть, з тих дебільних шоу. Виявляється не всі там шарлатани.

—  Вона  може бути твоєю. —  Лео тицьнув вказівним пальцем в  монету, що досі лежала  в розкритій долоні хлопця, біля купюр. — Ти її ніколи не згубиш, а в кишені в тебе завжди буде кеш, але не більше тисячі доларів за добу чи еквівалент цієї суми, залежно від економічної ситуації в світі.

Ден запитально глянув  на чоловіка, та лиш побачив своє відображення в склі темних лінз його окулярів. Та по тону голосу зрозумів, що той не жартує і це не якісь фокуси.

 — Я тобі даю її на одну добу, щоб  ти сам пересвідчився, що це не обман. Потім я повернуся і скажу, що треба зробити, щоб вона стала твоєю назавжди. — Поплескав спантеличеного Дена по плечу. —  І так, пацан,  шари в цьому світі не існує. Ти не дурень. А я не екстрасенс. Вони точно шарлатани. Побачимось через двадцять чотири години.

Ден глянув на монету в долоні і на новенькі купюри. Завагався ще секунд п'ять і все-таки  вирішив  віддати все Лео.

 Але той вже зник.