Приємного вам читання!
Я втомлено закинула голову назад, спершись на автомобіль. Навіть стало байдуже, що робить зараз у декількох кроках від мене Бурський. А він стає серйозним, стискає зуби і ледь не гарчить, коли бачить десь попереду на дорозі автомобіль. Він підбігає до мене і хапає за зап’ястя.
-Пригнись,-суворо шипить, накриваючи мою голову своєю рукою, і притискає до себе, змушуючи присісти одночасно з ним.
-Що таке?- я лише здивувалася від таких дій чоловіка. Але потім почула три гучних вистріли, що відбилися дзвоном у вухах. Кулі із скрежетом врізалися в метал автомобіля. Я злегка затремтіла від несподіванки і сильніше притиснулась до чоловіка, що вилаявся, коли кулі почали вгрузати в землю недалеко від нас.
Цього я точно не очікувала, не думала, що буду пристрелена не тим, до грудей якого я зараз притискаюсь від страху, а кимось іншим. Божевілля якесь.
Бурський взяв мене за лікоть і відсторонив від себе, а сам в напів присяді просунувся до заднього колеса свого автомобіля і сперся спиною. Потім дістав з-за пояса пістолет, спустив курок і, визирнувши з-за схованки, зробив два вистріли у нападників. В наступні секунди схопив мене за руку і потягнув на себе, а потім, відчинив дверцята автомобіля і проштовхнув мене всередину.
-Сядь і пригнись,-суворо наказав, закриваючи двері. Я сперлась на сидіння, слухняно пригнула голову і зажмурила очі, почувши постріли зовсім близько.
Дверці з водійського боку відкрились, я розплющила очі і побачила Андрія Бурського, який сідав у автомобіль паралельно відстрілюючись. Чомусь зараз я не радію від того, що його не пристрелили поки він пробирався до водійського місця, злість на цього покидька поки зникла.
-Пристебни пасок,-сказав він, оглядаючи мене. Я послухалась і тремтячими руками потягнулась до паска безпеки.
Чоловік завів автомобіль і дав газу, різко рушаючи з місця і повертаючи кермо у той бік, звідки рухаються нападники. Кулі почали бити по переду автомобіля, але, на щастя, скло виявилося куленепробивним, бо інакше ми б обоє зараз отримали по дирці в голові. Та навіть цей факт мене не радує, коли я бачу попереду чорну BMW з двома озброєними чоловіками, які те і роблять, що гатять по нас. Ще більше мене здивувало, коли Бурський відчинив вікно і, коли ми практично вирівнялися з нападниками, вистрілив, продирявивши водію ворожого автомобіля голову. Ця картина мене вибила з колії і я втупилась поглядом у Бурського, що спокійно продовжив кермувати ніби нічого і не сталось. На щастя нас тепер ніхто не наздоганяв, лише почувся останній далекий вистріл услід. Схоже, що у молодшого Бурського і без мене недоброзичливців вистачає і до того ж з доволі серйозними намірами.
Я не могла поворухнутись і те і робила, що дивилась на чоловіка. Він повернув до мене голову і запитально кивнув, а я лише тоді відвернулась.
-Тепер ти точно занадто багато знаєш,-єхидна посмішка з’явилась у нього на обличчі.
-Так, занадто...,-я відвернулась до вікна і почала вдивлятися кудись вперед, не концентруюючи ні на чому уваги.
*****
На годиннику майже шоста година ранку. А через годину мені потрібно вставати, щоб збиратися на роботу, а я ще і не лягала. Та хіба можна заснути після такої божевільної ночки? Я ще досі мало вірю в те, що це не галюцинації на п’яну голову. Я навіть й не пам’ятаю, як дісталась додому. Лиш пригадую, як Бурський висадив мене біля найближчої станції метро і кинув наостанок:
-Тримай язик за зубами. І тільки спробуй хоч щось розказати моєму дядьку!
“Який же він козел!” І плювати, що він не вбив мене ще біля кар’єру, хоч на це була причина, бо він не може знати напевне те, чи можна мені довіряти. Тупо з його боку залишити мене живою та й рятувати від куль теж. Ніколи не розуміла чоловічої логіки. А логіки Андрія Бурського тим більше. Але це не важливо, бо я потягну його на дно вслід за його дядьком. Він далеко не кращий за нього, тому прийде і його час відплати.
В даний момент від усього пережитого може відволікти лише тепла ванна. Вода з піною приводить моє серцебиття у норму, знімає напруження і змушує заплющити очі, щоб хоч на декілька хвилин забути про втому.
*****
Якщо ніч видалась важкою та не приємною, то про ранок цього не скажеш. Адже старший Бурський саме зараз чекає на мене у своєму кабінеті. Навіть особисто зателефонував і покликав, сказавши, що хотів би аби я приділила йому трохи своєї уваги.
“Невже молоде тіло так сильно зацікавило цього покидька? Гаразд, але він ще точно про це пошкодує”- говорила я до себе, поки підіймалася на поверх з його кабінетом.
Секретарка знову кинула на мене не задоволений погляд і нервово відклала папку, в якій перебирала якісь папери.
-Вона тут,-жінка передала через стаціонарний телефон шефу, а почувши у відповідь “Нехай заходить”, вказала рукою на вхід до кабінету і без краплі щирості посміхнулась мені. Я зробила те ж саме, а потім відчинила двері і пройшла всередину, щоб не бачити більше цієї жінки. Склалось таке відчуття, що у оточенні Бурського лише якісь гнилі люди, бо поки що мені трапляються лише такі, включаючи його племінничка.
-Я вже зачекався тебе, Анюто,-переді мною стояв Олексій Бурський з широкою посмішкою на обличчі. Цього разу я застала його не за своїм робочим місцем, він стояв попереду нього, ніби чекав, коли я прийду.
Скільки б ненависті у мене до нього не було, але вигляд, що я рада зустрічі повинна була зробити. Безмежно хочеться вчепитися у глотку цього чоловіка руками і душити, поки не почую останній його стогін. І в останню чергу хочеться посміхатися йому і терпіти на своїх бедрах його противні руки. Але мушу, бо це найменше чим я можу пожертвувати, коли ставки занадто великі.
-Я взагалі покликав тебе, щоб ти сьогодні ввечері склала мені компанію на одному прийомі,-сказав він, одночасно притискаючи мене до стільниці і нависаючи зверху, запускаючи руки під мою спідницю і підіймаючи тканину.
#3202 в Сучасна проза
#2094 в Молодіжна проза
помста, сильна героїня та сильний герой, сильні почуття від ненависті до любові
Відредаговано: 09.08.2022